Якби його життя склалося трохи по-іншому, ми б зараз говорили про знаменитого і знаного в світі художника. Та бунтарський і колючий характер, нетерпимість до будьякої, навіть найменшої, несправедливості постійно заважали йому реалізувати себе як митця. Хоча за свій вік він встиг зробити дуже багато.
І навіть кілька персональних виставок у Вінницькому художньому музеї.
Коротенько нагадаю основні віхи життя нашого земляка. Народився він у Джулинці. Вперше залишив рідне село, коли пішов на фронт.
Повернутися йому судилося аж через десять років, бо після війни ще проходив строкову службу, а потім – кілька років таборів.
Він служив у військах НКВС, і уявіть собі, солдати на заняттях із політпідготовки вивчали біографію «видатного полководця» Лаврентія Берії.
Якось Олексій обурився: «Це що – у нас, крім Берії, виходить, не було більше видатних воєначальників? Чому нас задурманюють його біографією?».
А потім була історія із двома малюнками на обкладинці зошита для політзанять. Спочатку він намалював Сталіна.
Гарно вийшло. Хлопці-однополчани хвалили. Один же, ніби підбиваючи на провокацію, запитав: «А свиню можеш намалювати?». І Степовий тут же, на тій самій сторінці, під Сталіним, накидав контури свині. Того зошита йому так і не повернули (правда, обкладинка із малюнками збереглася як речовий доказ «злочину» у кримінальній справі).
Вирок військового трибуналу був більш, ніж суворим – десять років таборів і п’ять – позбавлення громадянських прав. Було йому тоді лише двадцять три… Майже п’ять табірних років сподівався, що прикру помилку і несправедливість виправлять. Тому всіма можливими способами боровся за своє визволення – писав скарги, але воля прийшла лише після смерті Йосифа Віссаріоновича.
Роки неволі не минули для нього даремно. Чутливий до краси, Олексій бачив її навіть там, де інші не помічали.
Кожну вільну хвилину присвячував малюванню. Писав портрети, пейзажі, натюрморти. Таких робіт у нього назбиралося майже чотириста.
Він якимось чудом виніс їх із зони. Нині його малюнки зберігаються у Вінницькому художньому музеї.
А ще він у таборі писав щоденник. І назбиралося аж сорок зошитів щоденникових записів. Коли у 60-х роках в Олексія Пилиповича гостював у Джулинці відомий письменник Олександр Солженіцин, він ознайомився із цими щоденниками і вигукнув: «Так ви ж борець, ви нескорений!».
Згодом нашому землякові у своєму відомому творі «Архіпелаг ГУЛАГ» він присвятить цілу сторінку… Він так і не здобув відповідної освіти, але художником став. Причому справжнім.
О.П. Степовий не тільки сам малює, а й розповідає про секрети художнього малярства юним.
Олексій Пилипович – людина дуже ерудована, він цікавиться історією рідного краю. Справжній патріот, він не залишається байдужим до всього того, чим живе країна.
І нині, незважаючи на поважний вік, він продовжує творити красу, він такий же активний, як і раніше. Тож побажаймо йому всіляких гараздів ще на довгі роки!
Федір ШЕВЧУК
