Дим перемішується з пахощами яблук і нагадує мені, що це минає серпень, що сонце заходить зовсім не там, де заходило в червні. І, дивлячись на край свіжої ріллі, бачу кінець літа, а я наче й не набувся в його теплі, не нажився в його розкоші! Та зелені клени вже маряться золотими. І здається, що не комори наповнюються врожаєм, а сама душа збагачується життєвим ужинком.
О цій порі, коли копають картоплі, я щоразу все глибше впадаю в якусь велику й піднесену покору. Під її могутнім упливом безмовно дозволяю деревам скидати листя, відпускаю у вирій журавлів і благословляю діток у школу, бо повітря все дужче пахне вереснем, а вересень пахне сторінками нових підручників. На шкільному подвір'ї враз здійметься гамір, і почнеться новий навчальний рік. Так заведено здавна, і це неодмінно, як осінь.
Василь ДУМАНСЬКИЙ.
(Із збірника диктантів «Українська мова», Київ, 2008 р.)
