Є в лікарні спеціальна палата для інвалідів і учасників війни, у колишній операційній тепер гінекологічний кабінет. За додаткові надходження придбали металопластикові вікна, троє дверей. Знайшлися у сільській раді і кошти, щоб придбати прилад для визначення вмісту цукру, і тепер тернівчанам не доведеться для цього добиратися в інші лікувальні заклади.
Тетяна Дмитрівна, лікар-терапевт, тільки усміхається: – Чим більше робимо, тим більше треба. А якби хоча б по стільки робилося щороку?
Добрим словом тут згадують і тих, хто сто років тому будував цю лікарню. Причому, за переказами, робилося це за кошти земських лікарів, бо і стіни тут такі, що зможуть ще простояти он скільки, і вентиляційні колодязі у них, як це робиться в сучасних будівлях. Кажуть, колись ця лікарня обслуговувала населення шести сіл, які нині відносяться до сусідніх областей.
Єдина проблема у цьому лікувальному закладі, до вирішення якої ще не приступали, – це 20-річної давності автомобіль, який тримається лише на ентузіазмі водія. Однак кажуть, що як тільки справи й надалі так підуть, як це робиться останнім часом, можна буде і в цьому плані щось придумати.
