Але нові трудові відносини, як правило, породжують і нові проблеми. Л.І. Ятковська, наприклад, разом з чоловіком Володимиром, теж утримують десять голів ВРХ, в тому числі й чотири корови, обробляючи водночас до десяти гектарів землі.
У теплу пору року вони продають щодня по 50 і більше кілограмів молока, у холодну – трохи менше.
Однак, якою ціною воно їм дається, Людмила Іванівна не може підрахувати, навіть будучи за фахом бухгалтером-економістом. Адже тюк соломи, за її словами, тепер коштує 16 грн., до 3 грн. – кілограм макухи, на дерть теж захмарні ціни. Те, що практично з 5 годин ранку і до пізнього вечора доводиться щоденно обом трудитися, вже навіть не береться до уваги. Адже, крім роботи біля худоби – а для неї загалом тільки до сотні відер води треба щодня витягнути з криниці й принести і не менше винести гною, доводиться ще й поле обробляти. Є у господарстві і старенький трактор, і культиватор. Але при теперішніх цінах на пальне, запасні частини, чи не найголовніший помічник – кінь, яким перевозять до 90 відсотків вантажів. А влітку ще й велосипед, яким добираються за кілька кілометрів, щоб обробляти поле. Про вихідні при такому навантаженні не доводиться навіть мріяти.
– Що маємо від такої напруженої праці? При ціні на молоко по 1,75 грн. за літр, – каже Людмила Іванівна, — чистого прибутку хіба що лічені копійки. І вважає, що такі сім’ї, як їхня, не виживають у такий спосіб, а тільки мучаться. Якби Президент, прем’єр-міністр чи депутати, за її словами, хоч день побували на її місці, можливо, хоч тоді зрозуміли б, що таке насправді сільське господарство. Які це вчені ступені потрібно мати, запитувала вона, щоб допустити таке, коли літр молока коштує дешевше від газованої води? Чи, може, у верхах вже думають, що люди в селах ні в чому не розуміються?
22-річний син, навела приклад, подавшись на заробітки на будівництво у Київ, за рік «сколотив» більший «капітал», як його батьки, утримуючи десяток голів ВРХ. І слава Богу. Але якщо справи йтимуть так і далі, село, на її думку, приречене, його не стане. Селяни змушені будуть пустити худобу під ніж. Адже ціле літо доводилося косити, сушити, возити сіно, заготовляти солому, а віддача? Швидше всього це мука, а не виживання. І на заробітки вже ніколи їхати. А хто у державі підраховував, скільки у нас вже розпалося сімей через оті вимушені поїздки-заробітки, скільки дітей виховуються у неповних сім’ях, або взагалі залишилися сиротами, запитувала вона.
Одних тільки кормів доводиться іноді он скільки переносити на плечах, утримуючи худобу, а молоко – майже ні по чому. Чому взагалі на всіх рівнях мовчать про охорону праці жінок, зайнятих у приватному секторі, материнства, дитинства? Це ж майбутнє нації.
В усьому розділяла її думки і одна з сусідок О.В. Кравець, у обійсті якої теж утримується 6 голів ВРХ, в тому числі дві корови.
Те, що вийшли із землею зі складу господарства, обидві сім’ї навіть у даній ситуації не каються. Адже, якби здали її в оренду, у винагороду за те, за чернятськими мірками і їх підрахунками, не мали б навіть того, що мають. От тобі і виживання.
– Оце, – показав Володимир Павлович Ятковський на невеликі купи камінців і відсіву біля свого обійстя, – коштує 2 тисячі гривень. Це ж скільки молока нам треба продати, щоб скласти ці гроші? От і затягнулося будівництво хати на роки.
Так, погоджувалися вони, держава останні роки почала надавати допомогу сільгоспвиробникам. Але кому? Інвесторам. А таким, як вони, одноосібникам, що робити?
За переконанням обох сімей, як тільки на сільське господарство державою не буде звернуто більш серйозну увагу, українське село перестане існувати взагалі. Діти за таких умов ніколи не залишатимуться на проживання у ньому.
Не у всіх гріхах, звичайно, справді винна держава. Чимало проблем у
Чернятці, щоб полегшити участь приватних сільгоспвиробників, могла б вирішити безпосередньо і місцева влада. Невже, наприклад, не можна було давно вже виділити неподалік цих людей пасовище для худоби, щоб люди могли його окультурити тощо.
– А до нас, – одразу ж, ніби парирували це звинувачення у сільській раді, – з цього приводу тільки недавно з’явилися із заявою. А користувалися вони пасовищем над Бугом давно, без всяких документів. Аж цієї весни по закону має бути вирішеною ця проблема.
Щоб не добиратися по медикаменти у Джулинку, люди не проти, щоб мати у селі ветеринарну аптеку. Сільська рада навіть готова надати приміщення. Однак цим знову ж таки, за їх словами, чомусь нікому зайнятися.
Про якусь високопродуктивну худобу у приватному секторі тут, здається, годі вже і мову вести. Бо замість пункту штучного осіменіння перевагу чомусь прийнято віддавати бику-пліднику, теж із приватного сектора. Населенню нікому було також роз’яснити, чому дотація на молоко видавалася не безпосередньо його виробникам, а молокозаводам.
Можна було б, мабуть, вислуховувати нарікання наших співрозмовниць ще і ще, але з сусіднього обійстя гукнули, що телиться корова і всі подалися туди, ніби «швидка допомога». Це є ще одним доказом того, що сільському трудівникові іноді навіть наговоритися, поділитися своїми думками буває ніколи. А як ціниться його участь? Дійшло до того, що вже і в
Чернятці, яка вважається перспективним селом, останні роки ніхто не будується. Хіба що з’являються забігайлівки.
Сільська рада не проти, щоб допомогти. Наприклад, проконсультувати з тих чи інших питань тощо. А більше чим, як фінансів не вистачає?
130 пайових наділів тут обробляється одноосібно. Ніби нічого в тому і особливого, але вже і між приватними виробниками «попахує душком» протистояння. Наприклад, фермера Г.Р. Степаняна, який спеціалізується на вирощуванні капусти, у селі люблять і поважають. І він дійсно задає тон у підприємництві. А от дехто з власників худоби не може змиритися, чому його гектари з капустою опинилися посередині їх майбутнього пасовища.
Словом,
Чернятка починає жити новим життям, от і виникають проблеми, яких раніше ніхто не чув.
Щодо невисоких закупівельних цін на молоко, то і ми зробили спробу розібратися в цій ситуації. В заготівельному комунальному підприємстві «Джулинка», створеному на базі сільської ради цього села, нам показали документ, що закупівельна ціна на базисне молоко від населення з 1 квітня становить тільки 1,4 грн. за літр по всіх прилеглих заводах. Причина – державою знято на цей вид продукції дотацію.
Отака «підтримка» села.
Павло КУШПЕЛА.
