Як вітаються у різних країнах

У Європі й Новій Гвінеї поширений звичай вітатися без слів, просто піднімаючи вгору брови. Тільки на материку цей жест використовують, вітаючи друзів і рідних. А на тихоокеанському острові – іноземців.
Емоційні латиноамериканці обов’язково починають обійматися.
Лапландці труться носами. Очевидно, щоб трохи зігрітися.
Жителі Індії зранку запитують: «Чи не занадто турбували вас комарі цієї ночі?».
Самоанці обнюхують один одного.
Загадкові тибетці знімають головний убір правою рукою, а ліву руку закладають за вухо й висувають язика.
Зулуси здивовано вигукують: «Я тебе бачу!».
Дуже відповідально ставляться до вітань японці. Вони використовують три види поклонів – сайкейрей (найнижчий, для найшанованіших людей), середній (під кутом 30 градусів) і легкий (під кутом 15 градусів).
Євреї й араби при зустрічі говорять: «Мир вам!».
Гренландці завжди вигукують: «Гарна погода!», навіть якщо це не відповідає дійсності.
У Малайзії часто вітаються запитанням: «Куди йдеш?».
Традиційне вітання в Таїланді називається «вай».
Долоні складають разом і притискають до чола, носа або грудей. Положення рук визначається статусом того, з ким вітаються. Що значніша персона, то вище долоні й тим довше триває «вай».
Представники племені туарегів, що живе в Сахарі, починають вітати один одного з відстані ста метрів.
Вони стрибають, кланяються, кривляються – і так упродовж півгодини. Пильні африканці намагаються розпізнати, а чи не чужинець до них наближається. У разі небезпеки в них вистачає часу підготуватися до оборони.
У племені акамба з Кенії на знак глибокої поваги плюють один на одного.
По сусідству з акамба живуть масаї, які також люблять розпускати слину.
Вони спочатку плюють на руку, а потім вже простягають долоню.