– Володимире Олександровичу, Крижопільщина вже присвоює собі славу цукрового Донбасу, яким споконвіку була Бершадщина. Як ви сприймаєте таку несправедливість?
– Так, це дійсно велика проблема. Наш район ним був. Одна тільки
Війтівка колись давала 30 тисяч тонн цукрових буряків. Сьогодні ж у державі відносини між буряководами і переробниками такі, що не дозволяють вирощувати цю культуру на великих площах. Затрати на неї високі, а держава не дає ніяких дотацій, ні страхує, ні гарантує від ризиків, що досить часто виникають у сільському господарстві. Це і призводить до зменшення площ.
Винні у цьому і посередники між заводом та торгівлею. Якби держава встановила твердий відсоток їх прибутку, то цукор не ріс би в ціні, а заводи могли б його продавати з прибутком. На жаль, перекупники продовжують паратизувати на цьому явищі.
– І все ж, на яку кількість сировини розраховуєте, враховуючи цьогорічну засуху?
– На 85-95 тисяч тонн, адже працюємо не тільки з
Бершадським, а й з іншими районами, які межують з ним. У нашому районі теж є цукрові буряки, хоч може і не в такій кількості, щоб можна було забезпечити ними цукровий завод. На жаль, має місце відтік урожаю на Котовський, Ободівський, Удицький, Кирнасівський заводи, де аж ніяк не краща прийомка і не платять більше.
– Яким чином можна повернути буряковози до Вас? Як будете розраховуватися за врожай?
– Вже восьмий рік співпрацюємо з буряководами і запевняю, ще не останній, як дехто розпускає чутки.
На жаль, маємо інформацію, що Удицький завод має намір перехопити частину нашої сировини, що можна зробити лише демпінгуючи закупівельними цінами. До чого це призведе, вони зрозуміють лише після того, як підрахують собівартість цукру і почнуть його продавати.
– На скільки готове підприємство до сезону, і чи скоро він розпочнеться?
– Планувалося розпочати його 12 вересня, але прийнято рішення перенести пуск, можливо, навіть на тиждень. Це пояснюється умовами осені, коли після засухи буряк пішов у розвиток. Але так, як нові листки відбирають цукор, його цукристість в середньому становить лише 13 відсотків. Тому хочеться почекати, щоб цей показник зріс хоча б до 16 відсотків. А от з кадрами відчуваємо проблему. Люди, які могли б у нас працювати, подалися за довгим карбованцем у міста. Тож існує проблема, наприклад, електриків, головних спеціалістів тощо.
– Ймовірно, нестачу кадрів теж провокують чутки, що завод може спіткати така ж доля, як і Бершадський?
– Хто спостережливий, той підтвердить, що ці чутки поширюються вже вісім років. Але це тільки розмови. Якби це було дійсно так, то ми не вели б мову про модернізацію підприємства у наступному році. Адже, щоб бути конкурентоспроможними з іншими заводами, потрібно довести переробку сировини до 2,4 тис. тонн. Ми ж поки що можемо переробляти її до двох тисяч тонн.
І ще. Коли б не були впевнені у завтрашньому дні, не витрачали б стільки коштів на реконструкцію. От і в цьому році закупляємо нові електродвигуни, щоб економити електроенергію. Відремонтували також БУМи, як ніколи підготували поля фільтрації, на що витратили чималі кошти.
Капітальних ремонтів у цьому році хоч і не робили, проте подали документацію одній із фірм, яка спеціалізується на ремонтах заводів. Вона повинна розробити проект, які кошти потрібно буде вкласти у модернізацію, щоб у наступному році з мінімальними затратами наростити продуктивність до 2,4 тис. тонн. Так, що запрошуємо буряководів до співпраці. Порядністю у взаємовідносинах ми заслуговуємо на те, щоб навіть ті, хто уклав договори на поставку сировини на інші заводи, везли її до нас. Ми не підведем.
Користуючись нагодою, хочу звернутися до влади у тому плані, що все-таки пора встановити, регулювати відсоток, ліцензувати перепродаж цукру. Щоб людину, яка його продає, можна було проконтролювати. Щоб заробітки йшли не перекупникам, а їх можна було направити буряководам, які вирощують сировину.
