А що з того вийде – життя, як завжди, зробить свій розклад.
За фахом вона бухгалтер, тож здавалося б, чим не робота для жінки. Але кому ж не хотілося заробляти більше?
Далі Олена Костянтинівна зізналася, що спочатку не підозрювала, як складно працювати й мати зиск від землі.
Крім знань, тут потрібно мати ще й терпіння, жертвувати вихідними днями. Виручає лише те, що працюють родиною – вона з чоловіком, батько, ще два зяті з дружинами, які доводяться їй рідними сестрами. От і виживають.
У центрі села побудували прекрасний магазин "Золота фортуна". Сестра Катя завідує у ньому баром, а у продовольчій групі – Галина.
Костянтин Никифорович, її батько, хоч і відзначатиме вже у цьому році своє 80-річчя, постійно у рухові. Він основний помічник і порадник Олени Костянтинівни у всіх її справах. Відпрацювавши чимало років механізатором, добре розуміється і в техніці, і в агротехніці, технологіях.
Мати Олени Костянтинівни у свій час теж "підіймала" колгосп, працюючи в полі, тепер же вони, корінні яланчани, трудяться у своєму господарстві.
Ініціатором створення приватного підприємства було, звичайно, молодше покоління. Але відповідні прорахунки тоді робилися все-таки за участю батька. На його допомогу, пораду, найбільше всі і розраховували. Тепер теж не приховують, що навчилися давати багато чому раду саме завдяки йому.
Спочатку було 260 гектарів землі, тепер – 435. Техніку "збирають" і по-сьогодні.
Згадуючи все, Олена Костянтинівна каже, що дуже помиляється той, хто думає, що, зібравши урожай, одразу можна купити, наприклад, "Джипа". Щоб вижити, маючи землю, у неї треба постійно вкладати гроші, думати, за що жити від урожаю до урожаю.
Що саме сіяти орієнтуються по-своєму, враховуючи особливості полів. Тим більше, що землі дісталися не кращі.
У бухгалтерії, наприклад, один за одним лунали телефонні дзвінки. Десь там на кінці провода хтось благав її продати насіння гороху.
До речі, батько колись не був прихильником фермерства. Але коли побачив, що колгосп розвалюється, змінив погляди. А як поле обробити, знав добре.
Хоч на фермських приміщеннях вже не було ні брам, ні вікон, все ж зуміли проти - стояти руйнації. Усі – і три дочки, і зяті о тій складній порі виконували розпорядження батька. А той все повчав, що хоч і важко доводиться, надалі матимуть усі роботу. Хіба це не урок нинішньому поколінню, яке не завжди дослухається до порад старших, в тому числі і батьків?
Так усі ці роки родиною і господарюють. Один із зятів прекрасний газоелектрозварювальник, інший – зі знанням справи – комбайнер, вистачає роботи і третьому.
Тоді ж, як починали, щоб придбати хоч якусь техніку, батькові довелося продати навіть власного легковика. А дружина вдома варила обіди, щоб нагодувати всіх у полі.
Коли починали, мали навіть корови.
Проблеми, звичайно, були і є. Наприклад, людям не просто працювати на ту заробітну плату, яка є, а Олена Костянтинівна аж ніяк не може виплачувати таку, яку платять на будівництві у Києві. Але хіба її в тому вина?
А все ж і техніку вже зуміли непогану придбати, і землю почали удобряти. Стратегічні ж рішення, що саме далі робити чи купляти, як і раніше, приймаються колективно і обов’язково за участю батька.
Він же виступає ще й у ролі гаранта миру і злагоди в родині.
Якби на сьогодні постав вибір: КСП чи приватне підприємство, фермерство, Костянтин Никифорович каже, що не в його віці вже щось обирати. А от Олена Костянтинівна, що ніколи не дала б вже згоду на фермерське господарство, якби довелося працювати з чужими людьми.
Коли ж сім’єю, родиною – усе під контролем.
Не легко, звичайно, доводиться родині. Але у ній виробилася вже своя стратегія і тактика виживання. Наприклад, коли не вистачало грошей, доводилося навіть із пенсій їх віддавати, щоб тільки розрахуватися з людьми за роботу.
Щоб підтримувати економіку, займаються свинарством.
Бухгалтерію, на відміну від інших, навіть менших фермерських господарств, Олена Костянтинівна веде сама.
На думку цієї родини: для того, щоб фермерувати, багато не треба. Потрібно лише все, за що берешся, знати і уміти бачити. А ще, за кожну ділянку хтось повинен конкретно відповідати.
Набагато краще було б, звичайно, щоб мати хоча б тисячу гектарів землі. Але якщо буде більше землі, то і затрат, як і проблем, стане більше.
Тож зупинилися на тому, що є. Коли рік видався засушливим, навіть плакали, адже затрат зазнали он яких.
Ще один немаловажний факт. Якщо інші фермери, приватні підприємці скаржаться на нібито недосконале законодавство стосовно них, то у ПП "Добробут" не почув про це ні слова. Інша справа, коли йшлося про те, що нема пільг на кредитування, непрозора цінова політика на енергоносії тощо. А щодо курсу на фермерство, то вся родина за те, щоб і великі, і малі сільгоспформування мали права на існування. А що буде далі – підкаже час.
На знімку: Олена Костянтинівна Бідняк та її вісімдесятирічний батько Костянтин Никифорович Бадьорко біля нещодавно придбаної сівалки.
Фото Сергія КІСИКА.
