На знімку (зліва направо): директор господарства Володимир Васильович Довгополюк і механізатори Олег Михайлович Клітченко та Микола Петрович Ковальчук під час заготівлі кормів. Фото Руслана БАЙДАЛЮКА
Торік, наприклад, постригли, а шерсть, виявляється, ніхто не купляє. У цьому році знову треба стригти, але не можна вже знайти і стригалів
Тож і не дивно, що коли готувався цей матеріал, вже завершувалася кормозаготівля – було закладено 1650 тонн сінажу, більше 30 тонн сіна. І в полі мали ще що косити. У найсприятливіші роки стільки не заготовляли. Чим не перс - пектива для тваринництва?
Догляд за просапними було завершено теж, і механізатори готувалися до жнив.
Не втримався, щоб не запитати, що у Дяківці мають на вівцях?
– Хіба що клопіт, – хитро мружиться директор господарства В. В. Довгополюк. – Торік, наприклад, постригли, а шерсть, виявляється, ніхто не купляє. У цьому році знову треба стригти, але не можна вже знайти і стригалів. Та галузь тут не збираються загубити, вона теж виручає м'ясом.
Звістку про ввезення м’ясної продукції із-за кордону тут зустріли без особливого захоплення. Бо мають на продаж сотню свиней, але ніхто за них навіть не питає. Та в Дяківці все-таки є власна мотивація щодо ведення галузі тваринництва. За десять років, відколи В. В. Довгополюк очолив господарство, вже всякого встиг набачитися. Але якщо брати в цілому цей період, то тваринництво всетаки не було збитковим. А ще ж не можна на сьогодні скидати з рахунків, що 60 дяківчан мають роботу у такий складний час і заробітну плату.
А головне, що вони ще не втратили віру, як у деяких селах, у це виробництво.
Особливістю дяківського господарства є і те, що воно діє вже у своєрідних лещатах між селами, у які прийшов інвестор. В свій час власники паїв навіть були «захвилювалися» з цього приводу – до кого краще пристати?
Здавалося б, спробуй спрацювати нарівні, коли інвестор з грішми, а тут ще й кредитів не дають. Однак дяківчани поки що не збираються комусь «здаватися». Такі сусіди хіба що заставляють підтягнутися, щоб і на їхніх полях не було гірше. Все це, мабуть, вдається, бо хоч і не беруть кредитів, гроші у ПП «Промінь» поки що є на найнеобхідніше. До жнив заготовили достатню кількість пального, підготували склади під урожай, здійснили технологічну наладку комбайнів.
Види на врожай непогані, тож, щоб ним не ризикувати на площі майже тисячу гектарів, мають намір додатково ще й залучити комбайни.
В господарстві вже від сьогодні готові по-справжньому взятися за виробництво і молока, і м'яса, і навіть цукросировини, сприятливішими лише були б умови. За їх переконанням, наш сільгосптоваровиробник цілком здатний «закидати» Україну найякіснішою продукцією.
З одного боку наступає інвестор, з іншого – не завжди зрозуміла позиція уряду щодо власного товаровиробника.
На запитання, що на сьогодні для нього найважче, Володимир Васильович відповів, що все-таки диспаритет цін.
Спробуй щось наперед спланувати при існуючій політиці.
Що змінилося у цьому селі з початком реформ? Найперше, мабуть, те, що дяківчани навчилися правильно робити свій вибір. Орієнтуючись на досить вдало в нинішніх умовах організоване виробництво, звичайно, тут впевнено можна сказати: село в даний момент тримається саме за рахунок ПП «Промінь». А до яких проблем може призвести безробіття, дяківчани мають змогу спостерігати, спілкуючись з сусідами.
В Дяківці, на випадок якоїсь непередбачуваної події, господарство все-таки чимось зарадить і допоможе. У випадках екстремальних ситуацій, навіть безкоштовно. Тут ще дотримуються правила: якщо людині допомогти – вона обов'язково відпрацює, відчуваючи турботу про себе.
Володимир Васильович, за його словами, і прийшов сюди, в першу чергу, щоб людям допомогти, а потім і сам буде не в накладі. І про перспективу не забуває. Мало того, що вдається обходитися без кредитів, купили ще й стерньову сівалку. Якщо при посіві звичайними витрачали до 80 літрів пального на гектар, то тепер, маючи таку сівалку, будуть витрачати його лише 30. Добірний насіннєвий матеріал, збалансована сіво - зміна – тут все це можна спостерігати. Як і систематичне внесення органіки.
Хоч підприємство і приватне, дяківчани все-таки тримаються гурту і не поспішають господарювати одноосібно. І правильно, бо весь світ здійснює маневр до колективного господарювання, яке себе найбільше виправдовує.
В цьому господарстві 1860 гектарів ріллі і вирощують тут практично все, навіть гірчицю.
Адже вона і попередник хороший, і консервант, та ще й на насіння є попит. А на горох, який вирощують на 60 гектарах, будь-хто замилується.
Усе це, зрозуміло, затрати, але тут знають де саме заощаджувати. Механізаторів, наприклад, калорійно харчують по символічних цінах – 15 і 25 копійок, швидше для обліку, а не для матеріального підкріплення. В цілому ж, копійка до копійки, так і вибудовується економіка. Так і повинно бути.
