На знімку: «Важко всетаки утримувати корову», – мало не в один голос переконували Володимир Миколайович Колесніков та його дружина Анастасія Маркіянівна. Фото Руслана БАЙДАЛЮКА.
А тут тільки дорога на пасовище туди і назад складає 10-12 кілометрів, та нічого не вдієш, більше випасати ніде
Якщо, наприклад, літр молока коштує одну гривню, а літр бензину більше семи, кому буде охота утримувати оту корову.
Спілкуватися з населенням на дану тему легше, як правило, без представників сільської влади. Але про Лісниче цього не скажеш. Сільського голову О.Г. Світайла, який у багатьох випадках є рятівником, тут вважають за свого.
Справа в тому, що він, маючи ветеринарну освіту і досвід роботи, іноді навіть змушений відступати на певний час від основних своїх обов'язків, а натомість поспішати на виклик когось із односельчан, власників худоби. Адже допомогти тут поки що більше нікому.
Можливо, це і не зовсім так, як повинно бути, але в селі діє свій закон – людяності.
Щодо власників худоби, то у кожного з них чимало ідей і пропозицій з приводу даної ситуації. Чого тільки варто вислухати колишнього головного зоотехніка, а нині власника трьох корів М.М. Андрейцева.
Про красу, ставки урочища Барлюкове, де зустрілися з випасаючими однієї із п'яти сільських черед ВРХ, чули гарні відгуки навіть у райцентрі. За переказами, тут колись нібито мешкав чоловік з таким прізвищем.
Сільський голова, хоч і не місцевий, орієнтується поміж тутешніх горбів краще, ніж дехто з корінних лісничан. Череду ж того дня випасали В.М. Колесніков з дружиною.
Далекувато, скаржився нам, та ще й повигорало все, бо дощів нема. Єдине благо, хоч напоїти худобу є де, чого не скажеш про череду на іншій окраїні села.
Та й взагалі важко нині утримували худобу, не приховував він. Адже сіна припас тільки один причіп, а треба два. І жом потрібний, а цукрові заводи далеко. Та й солому доведеться купляти, бо місцеві орендарі її не заготовляли. Встигли назбирати лише ті, хто має транспорт. У кінцевому підсумку, як і вийдуть якісь копійки прибутку на літрові молока, то це ще буде добре, адже заготівельні ціни на нього просто смішні.
Особливо, якщо порівнювати їх з цінами на молочну продукцію у магазинах. Та, незважаючи на це, з метою виживання, крім нього, по дві корови в селі утримують ще й І.М. Гниденко, О.В. Хлищенко, який є власником торговельної точки, і, крім корів, утримує ще й свиноматок. У обійстях А.В. Буртового і М.М. Андрейцева по три корови.
Дружина А.М. Луцишина хоч і на заробітках в Італії, дві корови утримує він сам. Можна було б наводити й інші приклади такого ось виживання, от тільки поголів'я в цілому по селу все ж зменшується.
Чого тільки варта дорога: поки з 29 коровами доберешся на пасовище, не переставав розповідати Володимир Миколайович, багато часу витрачається.
До речі, фахівці вважають: для того, щоб корова нормально почувалася, перебувала фізіологічно у нормі і радувала добрими надоями, їй потрібно пройти щодня 1,5-3 кілометри. Кожний кілометр більше – це мінус літр молока.
А тут тільки дорога на пасовище туди і назад складає 10-12 кілометрів. Та нічого не вдієш, більше випасати ніде.
У даній череді випасається і корова сільського голови.
Одним словом, гей, корівки, попід плота...
На запитання, чим можна допомогти власникам худоби, В.М. Колесніков відповів, навіть не згадуючи вже про закупівельні ціни, що бажано було б кормами. Торік хоч два тюки сіна дісталося.
У цьому ж його не заготовляли, то чого доброго доведеться ще й продати одну корову, бо чим її годувати.
До речі, у селі розповідали, що як настає чиясь черга випасати худобу, то це закон. Не цурається навіть сільський голова.
Чимало цікавого можна було б розповісти і про В.М. Колеснікова, який приїхав з Грузії і володіє російською та грузинською мовами. А от застосувати свої знання ніде.
Хоч живе вже більше півтора десятиліття без громадянства – дали лише вид на проживання, це його поки що влаштовує. Головне, що не ображають українці. Та і дружина – корінна українка.
Більш категоричним у своїх міркуваннях щодо утримання в обійсті корови був колишній комбайнер, а нині семидесятирічний пенсіонер В.Н. Колісніченко: – Як віддавати літр молока всього за гривню, то отієї худоби взагалі не треба.
От тільки пляшку молока в селі купити не так просто, тому і утримує. То город на пашу засіє, то неудобки. Неабияк виручає власний тракторець. Але знову ж таки літр дизельного пального коштує 6,4 гривні. Чому ж тоді молоко таке дешеве?
Тракторця, до речі, він придбав, за його словами, ще «до війни» – так ветеран називає розруху у Лісничому.
Вона ж і «загнала» його, і таких, як він, на схилі літ, в оте тваринництво. А у цій галузі на сьогодні навіть є проблемою, як збути худобу. Має, наприклад, тільну телицю, а базар далеко. Та ще й не дуже тепер купляють. А віддавати за безцінь на м'ясо шкода.
Виходить, як в отій приказці, що за свій труд потрапив у хомут.
Але навіть у цій ситуації пенсіонер, кажуть, не позбавлений почуття гумору. Про мисливців і рибалок знає найбільше анекдотів. Як заповзятливий рибалка він все піджартовував над сільським головою, знаючи, що той мисливець. А Олександр Григорович виявився теж з тих, хто не лізе за словом у кишеню, тож взяв, та й побажав якось, щоб у Василя Никифоровича зять був мисливцем. Скільки, кажуть, було сміху, коли так воно і вийшло.
І як би не доводилося важко, у Лісничому не перестають жартувати. Значить, життя продовжується з вірою людей у кращі часи.
Павло КУШПЕЛА.
