На знімку: сільський голова М.Г. Рудь розповідає кореспондентам «Бершадського краю» про життябуття в Поташні. Фото Руслана БАЙДАЛЮКА.
А ще у цьому селі у приватній власності 17 тракторів, 22 голови коней. Чим не база для виживання? Мотоцикли та інші самохідні засоби пересування вже не братимемо і до уваги, хоч таких теж чимало.
Поташняни утримують 460 голів ВРХ, з яких майже половина корови, і продають щороку від 430 до 460 тонн молока. А ще утримуються тут до тисячі поросят, тобто майже по двоє в середньому в кожному обійсті.
Здавалося б, для виживання є ніби все, однак у місцевій школі тільки 103 учні, тоді, як ще два роки тому їх було 160, дитячий садок відвідують 35 дітей. Зате пенсіонерів – 520.
Тим, що село «старіє», мабуть, і пояснюється те, що у першому класі тільки п'ятеро учнів. А співвідношення народжуваності і смертності тут становить в середньому 1:3.
Якщо торік народилося дев’ятеро, а померло 37, то у цьому році народилося вже 12, а померло 15. Добре, що демографічна ситуація потроху вирівнюється, це не може не радувати.
Виживає населення хто як може. 650 пайових наділів землі, наприклад, їх власники віддали в оренду базовому господарству ТОВ «ЯвірАгросервіс», а 80 обробляється одноосібно. (Середній розмір паю тут 1,33 гектара).
Щоправда, є ще і три фермерських господарства, загальною площею 43 гектари.
Однак, хто б як не господарював, а декому це вдається непогано, більшість давно переконалися, що чим більше господарство, тим воно вигідніше. Адже на невеликих площах ні сучасних технологій не впровадиш, ні техніку ефективно не використаєш – одні холості переїзди.
Справжньою проблемою у цьому селі є безробіття. Якщо колись у колгоспі були зайняті до 300 працюючих, то тепер у базовому господарстві тільки 80. І то з врахуванням тих, що ходять на роботу в Лісничому та Романівці. А всього людей працездатного віку – до 400.
Якщо приблизно половина від цієї кількості знаходили раніше собі роботу у райцентрі, то тепер не більше 30. Тому більшість чоловіків змушені шукати щастя у Києві на будівництві, а їхні дружини тим часом домогосподарюють.
Не так просто, звичайно, працювати в таких умовах сільському голові М.Г. Рудю.
Тим більше, що й коштів хронічно не вистачає. Але він давно поставив за мету робити хоча б те, що можливо.
Наприклад, висипати щороку підручними матеріалами хоча б по одній вулиці, де ще немає твердого покриття. Нехай навіть не завжди до кінця, але це вдається. У цьому році мають намір закінчити ті з них, які не вдалося упорядкувати до кінця раніше.
Медичне обслуговування у Поташні, за відгуками жителів села, на рівні, діє п'ять торговельних точок. Забудовників поки що хоч і нема, проте здійснюються серйозні ремонти тих житлових будинків, які є, будуються гаражі, сараї.
До десятка житлових будинків у селі в стадії завершення будівництва. Останнім часом мода пішла на кам’яні паркани.
– Найголовніша з моїх проблем – відсутність достатньої кількості коштів, – зізнається Михайло Григорович. – Навіть вуличне освітлення поки що ми не взмозі відновити. Де вже там вести мову про надання допомоги тим, хто її потребує.
Взаємовідносини з базовим господарством непогані, але сільський голова розуміє, що у пору кризи і йому не все по кишені. То колись колгосп міг робити все.
До речі, М.Г. Рудю дещо легше, ніж декому з його колег. Хоча б у тому плані, що функціонують всі установи соціальної сфери. Школа і магазини – нові. Та й доріг по селу ще у пору існування колгоспу було прокладено до 10 кілометрів.
Поточні ж проблеми намагаються не відкладати тут надалі. Неабияк допомагає у цьому дільничний інспектор міліції В.А. Пригода, який тепер закріплений тільки за цим селом.
З ремонтом дитячого садка справилися теж. В селі є клуб, бібліотека, музей. Всі, хто зайнятий у цих закладах, свої обов'язки виконують на совість. На жаль, великою проблемою є те, що клуб в аварійному стані, а ремонтувати його нема за що. Кошти на це тільки обіцяють, та і то з над - планових надходжень до бюджету.
Своєрідним бізнесом у Поташні є те, що, крім тваринництва, населення займається ще й горіхами.
Кажуть, те, що село оточене лісами, неабияк відбивається на тривалості життя його жителів. У минулому році тут нараховувалося більше півсотні людей, вік яких перевищував 80 років. Найстаршим із жителів донедавна був Борис Садовий – 92 роки, давно минуло 90 і Олімпії Кривій.
Населення в основному забезпечене, здається, всім. Є три сестри милосердя, які обслуговують 42 престарілих.
Допомагає у цьому плані і Товариство Червоного Хреста.
Ще однією особливістю у Поташні є те, що чимало її жителів офіційно оформили опікунство над престарілими.
Щоб і стаж рахувався, і щоб доплата з відділу соціального забезпечення нараховувалася.
Весілля у цьому селі організовують тепер і у приміщенні великого магазину. Його побудували ще у пору існування колгоспу. Жаль лише, що весіль отих небагато, хоч і в цьому плані є вже позитивні зрушення.
Певну надію на переміни на краще вселяє і те, що продовжує розвиватися базове сільгосптовариство, де планують довести поголів'я свиней до трьох тисяч. А це означає, що економіка його міцнітиме і воно надаватиме ще суттєвішу допомогу громаді.
ТОВ «Явір-Агросервіс» і без того тільки останнім часом закупило пральну машину у дитячий садок, морозильну камеру для школи та два дистанційних мікрофони, допомагає продуктами харчування.
Одним словом, незважаючи на скруту, село живе повноцінним життям, з усіма його плюсами і мінусами. Тут поки що немає ветспеціаліста, електрика, аптеки.
Сільський голова хоч і не місцевий, у вирішенні багатьох проблем є його особиста заслуга. За два десятиліття добре вивчив людей, їх проблеми і потреби. Він завжди буває в закладах бюджетної сфери, зустрічається з односельцями, по-можливості завжди допомагає.
А щодо екологічної обстановки, цілющого повітря у цьому населеному пункті, то якби тут була ще й річка чи повноцінний ставок, а на додачу ще й заасфальтована дорога до районного центру, запросто могла б створитися своєрідна курортна зона. Хіба не так?
Павло КУШПЕЛА.
