На знімку: В. В. Довгополюк. Фото Сергія КІСИКА
Нинішній рік для хліборобів району за погодними умовами теж був не зовсім сприятливим. Але тільки не для Дяківки. У цьому селі навіть не прийнято скаржитися на якісь природні катаклізми. От і намолотили 5150 тонн зерна. Такого валу тут ще не було. Середня врожайність зернових становила 46,5 центнера з гектара. Це дало змогу заготовити збіжжя навіть на 600 тонн більше, ніж торік.
Зрозуміло, що у сільськогосподарському виробництві нічого само собою не дається. Спрацювали, в першу чергу, нові, перспективні сорти, технології. У Дяківці дотримання оптимальних строків виконання польових робіт взагалі для всіх закон. А ще тут не кидаються з однієї крайності в іншу. Наприклад, агротехніка і хімізація на полях нероздільні, от і підсилюють одне одного. Тим часом, щоб здешевити виробництво надалі, В. В. Довгополюк вже не тільки купив сівалку, розраховану на нульовий цикл обробітку грунту, а й засіяв нею до 600 гектарів поля без всякої там оранки, поверхневого обробітку і навіть без культивації. Сходи отримали прекрасні. Всього ж озимі посіяно на площі до тисячі гектарів. Напоготові вже 160 тонн аміачної селітри.
Вирощували навіть гірчицю, хоч закупівельники у цьому році дещо підвели і на ній, виплативши по 2,9 тисячі гривень за тонну, замість обіцяних п’яти тисяч. Мають намір також вирощувати ще одну культуру, про яку просили не розголошувати, якої ще взагалі не було у нашому районі. Напоготові тут, із внесеною органікою, звичайно, також 120 гектарів поля під цукрові буряки. Якщо політика щодо буряковиробництва до весни так і не зміниться, на цій площі прекрасно почуватимуться соняшник і кукурудза.
До речі, качанисту, як затратну культуру, тепер дехто навіть недолюблює. А от у Дяківці, намолотивши у цьому році по 70 центнерів з гектара в сухому зерні, неабияк виграли. Мало того, що, зберігши тваринництво, заготовили достатню кількість фуражу – її ще й реалізували по ціні 1200 гривень за тонну.
Виручки від її реалізації вистачило не тільки на мінеральні добрива, а й залишилося на заробітну плату.
Позитивним аргументом для ПП «Промінь» є її працьовиті люди, особливо заслуговує на увагу організація їх праці. Село це на тому й тримається, що тут всі мають роботу.
Працюючих у такому невеликому господарстві більше сотні.
А роботу тут мають тільки завдяки тому, що зберегли тваринництво, де приблизно шістдесят робочих місць.
У господарстві 600 голів великої рогатої худоби, в тому числі 250 корів, більше тисячі голів свиней, є коні і навіть вівці. Молоко реалізовували, коли готувався цей матеріал, по ціні до трьох гривень за літр. Тутешніх виробників тваринницької продукції навіть не дуже лякає зниження закупівельних цін на свинину.
Фонд заробітної плати зріс з шестидесяти тисяч гривень у місяць до дев’яноста і сягнув 1,2 мільйона гривень у рік. Причому, вона виплачується регулярно.
Тим часом, тут підрахували, що є ще неабиякі резерви, щоб прибутки, в тому числі і в тваринництві, були ще вагомішими. А як є тваринницька галузь, то є потреба утримувати ще й будівельну бригаду, млин, установку для виготовлення соєвого молока. Це все також робочі місця.
І хоч пенсіонерів у цьому селі теж багато, їх проблеми вирішуються навіть краще, ніж в інших. Незважаючи, що господарство приватне, В. В. Довгополюк видав по 1,7 тонни зерна за орендований пай кожному його власнику. Зокрема, по тонні пшениці, по півтонни ячменю і по два центнери кукурудзи. Причому, так розраховується вже другий рік підряд.
Тож маючи пенсію і стільки зерна, пенсіонер вже може на щось розраховувати.
Незважаючи на те, що працюють без кредитів, тільки у цьому році придбали на мільйон гривень техніки, щоб можна було вийти взагалі на нульовий цикл обробітку грунту. Неабияк виручатиме дяківчан і придбаний автомобіль «Газель». Господарством також надається допомога населенню на випадок якихось екстремальних ситуацій, ветеранам.
От і не дивно, що у цьому селі, кажуть, що кризу придумали ті, що не хочуть, або не вміють працювати.
Всі поля тут підготовлені, мають навіть 200 гектарів багаторічних трав. Словом, робиться все можливе, щоб господарство розвивалося, а село й добробут людей покращувалися.
Павло КУШПЕЛА.
