На знімку: засідання комісії веде А.Т. Головня. Крайній праворуч – П.О. Пильний.
Відтак на основі його листів може скластися враження, що в Баланівці та і взагалі в районі ніхто нічого не робить, не бачить, не чує, ні в чому не розбирається і не володіє ситуацією. Іншими словами: коли б не пильне око Пильного, то взагалі всьому міг би вже бути край… Але ж якби все викладене в його листах було доведеним, тоді б підтвердилася мудрість про щуку, яка не дає дрімати карасю. Втім, люди бачать, що місцева влада постійно переймається проблемами громад, зокрема приватизацією, розвитком підприємництва і т.д. А тут Пильний зі своєю писаниною, мов довбнею, причому на багатьох гупає зверху, не особливо задумуючись над тим, виправдано це чи ні.
Звичайно, подібні звернення чи скарги, буває, сприяють розв’язанню тієї чи іншої проблеми. Але за однієї умови: все написане повинно бути юридично виваженим, аргументованим.
Та Петро Олексійович останнім часом «розійшовся» вже так, що, у зв’язку з великою кількістю його звернень у райдержадміністрації вирішили тільки по них провести спеціальне засідання постійно діючої комісії. На її засідання, яке вів голова райдерж адміністрації Анатолій Головня, запросили прокурора району, начальника міліції, представників слідчих органів, керівників підрозділів РДА…
Перед цим у Баланівці вже побували працівники міліції.
По окремих зверненнях справи закриті, а по деяких розслідування тривають і досі.
Втім, як виявилося, з-під пера Петра Олексійовича з’являються нові скарги, причому проблеми у них часто повторюються.
На засіданні комісії ніхто нікого не захищав і не вигороджував. Навпаки, присутні намагалися роз’яснити П.О. Пильному правові аспекти тієї чи іншої проблеми.
Ставили запитання і йому. І коли на деякі з них не знаходив відповіді, то виправдовувався, що це він, мовляв, хотів довести до відома те, що коїться в Баланівці.
Петрові Олексійовичу пояснювали, яким чином треба діяти, щоб у тій чи іншій ситуації залишатися в правовому полі. Але, здавалося, що чоловік просто не чує того, що йому кажуть і радять. Натомість з його боку чулися тільки звинувачення (за які можна навіть притягнути до відповідальності) на адресу прокурора, міліції, сільського голови…
Складалося враження, що в уяві П.О. Пильного всі бандити, корупціонери та хабарники.
Як виявилося, чоловіка навіть не стільки цікавило позитивне для нього розв’язання проблем, як те, що по жодному з його звернень справа так і не дійшла до суду. Зізнався, що якби хоч одне довели до цього, йому було б легше на душі. Насправді він сам пропустив строки звернення до суду щодо незаконного, нібито, рішення по одній зі справ. Продовжував строчити скарги далі у різні інстанції.
Розгляд і розслідування по скаргах забирають у фахівців багато часу, відволікають від основної роботи.
Йому терпляче пояснювали, як краще розв’язати те чи інше питання. Наприклад, можна було б провести збори співвласників майна, у роботі яких узяли б участь члени згаданої комісії і сприяли виробленню правильного рішення. Відомо ж, скільки таких проблем чи не в кожному селі.
У ході розмови відчувалося, що ніхто не ставив за мету примусити Пильного мовчати. І залишається сподіватися, що він все-таки сприйме суть даних йому порад. Хоч, здається, він ніби не зрозумів, що тільки скаргами порядок ще ніхто і ніде не навів. Діяти годилося б згідно із законами і не по всіх питаннях гамузом, а по кожному окремо і послідовно.
Звісно, не можна миритися з недоліками, однак на емоціях далеко не заїдеш.
…Хотів було поспілкуватися з Петром Олексійовичем окремо, але передумав. Якщо він не захотів прислухатися до цілком слушних і розумних порад дванадцяти авторитетних спеціалістів, неважко було передбачити, чим би закінчилася бесіда з кореспондентом газети.
Павло КУШПЕЛА.
