На знімку: протоієрей отець Віктор Іванович Семенець біля виставки. Фото автора.
А розпочиналося все з того, що досить давно при церкві виношувалася ідея створення недільної школи для підростаючого покоління. Бо кому не хочеться, щоб їхні діти навчалися добру, людяності, любові до Бога, Батьківщини.
Найголовнішою школою, на думку настоятеля цього храму протоієрея отця Віктора, є материна школа. Якщо мама навчить ходити до церкви чи пекти паску, її діти робитимуть це вже все своє життя та ще й передадуть наступним поколінням. Але чимало зробити у плані виховання, на його думку, спроможна і церковна громада.
Щоб зрушити цей задум з місця, спочатку звернулися за підтримкою до керівника місцевого господарства Павла Григоровича Марущака. Це зацікавило і його, тому взявся допомагати. Навіть місце, де мали будувати недільну школу, вибирали разом із настоятелем храму. Дуже багато допоміг Юрій Миколайович Соколюк. Варто було розпочати будівництво, як виявили бажання допомогти чимало прихожан.
А коли з’явилася школа, постала інша проблема – підібрати вчителів. Для того, щоб працювати з дітьми, треба мати педагогічну освіту. Тож за справу взялися Олена Іванівна Череушенко і Зінаїда Степанівна Орлик. Починали з двох діток. Добре, що хоч необхідної літератури тепер вистачає.
Хоч ніхто нікого не агітував, не примушував, тепер її заняття відбуваються щонеділі.
Розпочалися у вересні. Відвідують школу двадцять двоє хлопчиків і дівчаток віком від п’яти то дванадцяти років.
Один із хлопчиків приїжджає аж із райцентру.
Коли готували якесь свято, на репетиції приходили частіше. Тепер прихожани церкви мають можливість оглянути цілу виставку, оформлену дітьми та їхніми наставниками. Зокрема, приваблює увагу виставка крашанок, писанок – у ній і шкрябанки, і видуванки, і крапанки. І все це зроблено руками дітей.
Ідеї, звичайно, могли бути почерпнуті з Інтернету. А допомогла втілити їх у життя Зінаїда Степанівна.
Тут же і ікони, вишиті Тетяною Іванівною Стаднік.
До речі, на другий день Великодня біля церкви були організовані пасхальні ігри. Розповідають, що на Різдво діти тут теж колядували, вітаючи прихожан, а на Масляну, як і належить, були млинці. Одним словом, церква і громада живуть повноцінним життям.
Потяг до прекрасного у душах вихованців недільної школи залишиться, напевно, надовго.
Двадцять один рік настоятелем у цій церкві протоієрей отець Віктор. Безумовно, його заслуга в тому, що нині вона, як музей. Чимало ікон подарували земляки-односельчани. Є навіть, як від Петра Васильовича Кравчука, із-за кордону. А щоб їх пам’ятали, біля кожного із подарунків напис, від кого він.
Багато тут вишитих рушників – теж подаровані. Центральні аналої – так називаються зі смаком оформлені підставки під ікони – теж є подарунками від керівників і спеціалістів господарства.
При сприянні товариства оформлено і центральний іконостас.
Допомагає церква й односельчанам, які беруть участь в АТО на Сході нашої держави.
Напевне, радів би, якби міг усе це побачити, покійний батько отця Віктора, який чотири десятиліття був настоятелем у цьому храмі. Тим більше, якби дізнався, що один із його онуків – Олександр – тепер теж у сані священнослужителя у Харкові. Ще один, якого назвали на честь дідуся Іваном, теж закінчив духовну семінарію.
Сільський голова Володимир Васильович Фіщук висловився, що він теж, як і громада в цілому, тільки вітає переміни, які останні роки відбуваються у їхньому храмі. Вся робота там спрямована на те, щоб об’єднати людей, навчити їх добру, повернути пам’ять про тих, хто жив у селі колись і побудував цю церкву, щоб діти не забували, якого вони роду і коріння.
Залишається лише побажати, щоб отець Віктор ще не одне десятиліття залишався вірним своїй громаді. Зерна доброти, краси, людяності, засіяні ним, уже віднині дають гарні сходи. Відчуваючи це, на Великдень в Устя тепер приїжджають звідусіль.
Павло КУШПЕЛА.
