Хвиля бентежної радості переповнила мене. Адже минуло стільки часу. Моїх колишніх учнів не впізнати.
Стали вони дорослими, роз’їхалися в різні кінці країни, мають сім’ї, працюють, приїздять в рідне село, зустрічаються з однокласниками, односельчанами, згадують шкільне дитинство. І мене не забули… Дорогі мої діти, Вася, Коля, Володя! Спасибі вам за добру пам’ять, за те, що у ваших серцях є місце для добра, співчуття, що ви не забули одиноку вчительку-пенсіонерку, приїхали провідати.
Ганна Дмитрівна ГОДОВАНЕЦЬ, вчителька-пенсіонерка.
с.
Романівка.
