Як відомо, нічого вічного на землі немає. Не вічне й людське життя. Такі реалії: відходять за межу вічності не тільки ті, хто прожив довге життя. А все тому, що держава не приділяє належної уваги збереженню здоров’я своїх громадян.
В П’ятківці щороку вмирають 58–65 душ, народжуються – 5–6 дітей. За роки незалежності «з’їхали» з 3890 до 1730 чол., з них 987 – пенсіонери.
«Не вміємо шанувати пам’ять померлих, не дбаємо й про живих…», – сказав відомий український поет, який немов би побував у нашій П’ятківці, де бачив поховання людей і порядки на Манжулівському й Слобідському кладовищах. На Слобідському – огорожа потребує заміни, хоч передню частину замінили майже повністю, могили позаростали бур’янами, сторожів уже десятки років немає.
Через дорогу – старе кладовище, спустошене, в бур’янах валяються підгнилі хрести. В обидві сторони від дороги літом випасають худобу. Чому люди стали байдужими до цього?
Така ж ситуація й на Манжулівському кладовищі, хоча, тамвже влада потурбувалася і частину території обгородили стандартними панелями.
Згадую, як у 1958 році, коли був у Ризі на курсах, у складі делегації побував на кладовищі імені Райніса. Там був ідеальний порядок. Пам’ятаю, як у 1973 році тодішній голова районної ради Г.М.Терешко організував для нас, голів сільських рад, огляд кладовищ в селах. Розумію, тоді були колгоспи, фінанси, матеріали, техніка. Але й люди в той час дружно працювали.
Звертаюся до сільських голів, керівників товариств, підприємств – не діліть на твоє і моє, адже це – наше, разом дбайте про розвиток села.
Мойсей ПОХИЛА, громадський кореспондент.
