П’ятдесят п’ять років як вилетіла із цього рідного гніздечка. Все неспокійне і таке ж прекрасне трудове життя пройшло у знаменитій
Шляховій серед трудолюбивих і щедрих людей.
Я вчителька – давно вже пенсіонерка. Але багаторічна педпраця збагатила мене моїми учнями. Це моя гордість, це найбільше багатство, найкращі цілющі ліки.
На добру пам’ять, на добре слово, безкорисливу допомогу здатні люди, які не переслідують вигоди для себе.
З великою радістю зустрічаюсь з такими людьми: Олег Іванович Ковбасюк – директор ТОВ «Світанок-Агросвіт», Сергій Іванович Поперечний, Володимир Єфремович Кибал, Андрій Михайлович Резнік, Катерина Михайлівна Гуренко, Людмила Анатоліївна Кравець, сім’ї Горбатюків, Кравців і багато інших.
Я не уявляю свого життя без
Шляхової. Але думки постійно линуть туди, де народилась, а в снах мало не щоденно ведуть стежками босоногого дитинства.
Ось стоїть біленька хата недалеко від дороги. У вікнах самота. Давно у цій рідній хаті не світився вогник, ніхто не палив. Похмуро зустрічають мене гарні колись кущі калини та жасміну, що ростуть перед хатою. А по стежках, якими колись батьки ходили, росте спориш і жагуча кропива.
Тільки милує око старенька груша, посаджена давнимдавно дідусем Андроном.
А яке було колись несказане щастя і велика Божа ласка – їхати в Осіївку, додому, де тебе так радо зустрічають мама і тато, берегиня нашого роду бабуся Марія, дорогий дядечко Микита Терентійович з сім’єю. Всі вони тобі дуже раді, для них ти найрідніша людина.
Вони вже відійшли у вічність. Але ми все життя дякуєм їм за любов, за ласку, за допомогу, за терпіння, за гарне виховання.
Я дуже люблю своє рідне село і горджуся ним. Таке воно гарне нині у будь-яку пору року. Гарні будинки односельців, широкі асфальтовані вулиці, прекрасні господарські споруди.
Незважаючи на нелегкий час, мої земляки гарно господарюють. Вони завжди на передньому краї. Виростили багатий урожай. Особливо велику увагу приділяють розвитку тваринництва. Очолює товариство «Осіївське» досвідчена і мудра людина Людмила Тарасівна Глушко.
Вона живе життям своїх людей, боліє їх болями, радіє їх радощами. Кожному віддає часточку свого серця і душі, а тому її дуже поважають і цінять люди.
Наша родина особливо відчула її співчутливість і людяність, коли пішла із життя наша мама Марія Терентіївна.
Я дякую долі, що в цьому гарному селі живуть наші близькі родичі. Старенька і дуже хвора тітонька Олена Андронівна, родина Федора Григоровича Гунчарука, сім’я Якова Яковича Коваля.
Вони завжди радо нас зустрічають. На їх безкорисливу допомогу у будь-який час можна розраховувати. Нехай те добро, яке вони дарують нам, обернеться до них, їхніх дітей, онуків та правнуків, сторицею.
Ми дуже раді та щасливі, що така багата земля, працьовиті і душевно багаті наші односельці, чудова родина допомогли нашим батькам виростити нас чотирьох (3 сестри і брат). Ми здобули вищу освіту, не розгубилися у життєвому просторі, правильно відшукали дороги у самостійне життя, зуміли зайняти достойне місце і в цей нелегкий час.
Завжди, перебуваючи у рідному селі, і залишаючи цю священну та рідну землю, ми повторюємо: «Ми любимо цей прекрасний край, наймальовничіший і найрідніший куточок на землі».
Вікторія ГОНЧАР, учителька-пенсіонерка.
с.
Шляхова.0
