Всі гості поспішали, щоб привітати молодят і побажати новій сім’ї довгого та щасливого життя. Перед прикрашеним квітами та кульками рестораном їх зустрічав щасливий батько нареченої.
Все ніби зачаровувало в цьому залі: і наречені, і батьки, і ведуча, славні музики, гості.
За весільним столом було все красиво та смачно. Та думки були лише про батьків моєї хрещениці Поліну Іванівну та Миколу Івановича, які до кожного запрошеного вміло підбирали гарні слова. На першому місці сьогодні для батька була донька. Вперше у своєму житті мені довелося побачити таку ніжну та трепетну любов.
Протягом весілля він непомітно для усіх оберігав її, ніби птах своє пташеня, щоб ніхто не став на сукню, не завдав болю голівці, коли знімали фату перед покриванням. Підтримував і поглядом, і теплом своїх рук, а сльози так і котилися по обличчю. Це були сльози радості та гордості за свою улюблену, найкращу у світі Наталочку, якій подарував життя. А вона не торкалася землі, ніби пливла у повітрі, як лебідка по воді.
Звісно ж, батькам було шкода випускати з сімейного гніздечка своє найрідніше, викохане, виплекане дитя.
Така щаслива, у красивому весільному вбранні Наталія дивилася на своїх дорогих і любих батьків, усміхалася, а далі почала кружляти з ними під красиву мелодію вальсу.
Я впевнена, якби був конкурс на кращих батьків року, то перемогу здобули б Микола Іванович та Поліна Іванівна Гаврилишині.
Хай завжди щастить вам і вашій дружній родині!
Інна ТОМЕНКО, м. Бершадь.
