Мабуть, не знайдеться найменшого куточка по всій тоді величезній країні, де жили люди, де б не був збудований пам’ятник воїнам, загиблим під час війни. Тільки в наше невелике село Михайлівку не повернувся 221 чоловік.
– Ти йдеш до пам’ятника? Пішли! Там же ми сьогодні почуємо прізвища наших батьків!
Таку розмову двох літніх жінок, колишніх напівсиріт війни, випадково почула в День Перемоги.
А скільки ж їх тоді вижило, навіть повернулося додому, але на все життя залишилося каліками! Не тільки для них, але і для їхніх рідних війна не скінчилася, вона перетворилася на щоденну боротьбу за життя з великим стражданням, горем, до останнього подиху.
…Через 10 років після війни, коли вже була студенткою, дорогою до гуртожитку ходила повз шпиталь для інвалідів війни. Майже щоразу бачила, як одні стоять, опираючись на милиці, без ноги або ж руки, інші – опираючись ліктями на підвіконня відкритих вікон. Ці люди мовчки спостерігали за життям, яке вирувало на вулиці. Вони були назавжди позбавлені можливості вільно й легко рухатися, кудись поспішати.
А ще через десять років стала свідком такого випадку.
Довелося якось 10 травня бути у Бершадській лікарні, куди по обіді привезли інваліда війни без обох ніг. Виявилося, що напередодні, 9 травня, по телевізору транслювали передачі, присвячені Перемозі. Чоловік переглядав їх, і, очевидно, згадавши все, пережив страшні моменти знову. Злій долі виявилося мало того, що він уже натерпівся.
Останній промінчик, остання ниточка, якими ще був зв’язаний з навколишнім світом, були обірвані. Вранці 10 травня, коли зійшло вже сонце, попросив увімкнути світло. І стало зрозуміло, що зовсім втратив зір. Його на ношах занесли в палату, посадили в куточку під грубою на лікарняне ліжко. Не маючи під собою опори, нахилявся то назад, то вперед. Розставив руки в сторони, хапаючись за повітря, просив, щоб йому розповіли, де він і що навколо нього.
Поруч із ним була його дружина. Не знайти слів, щоб передати той моральний, майже фізичний біль цієї мужньої, вбитої горем жінки.
Згодом довідалася, що зір до цього чоловіка так і не повернувся…
Катерина МІШКОВА, с. Михайлівка.
