Одеса, Київ, Вінниця i Крим,
Луганськ, Тернопіль та Херсон.
По Україні мчав ти, нiби пiлiгрим,
Недоївши, недодившись тихий сон.
I здавши змiну, ти летiв до нас,
Й з тобою в дiм навiдувалось свято.
I був тодi найкращий час,
Коли з роботи повертався тато.
Ти нам казав: «Ще рiк i заживемо,
Дiтей поставимо на ноги.
Онукiв дочекаємось, а там...»
I тут завив сигнал тривоги.
Ми лiкарям не вiрили!
Чому ж все швидко так?
Дiагноз, що поставили,
Твердив – у батька рак!
Чорнобильськi реактори, радiоактивний йод,
Вiд стронцiю i цезiю повимирав народ.
Почаїв, Лавра, ще куди? I лiкарi дають надiю,
Та тут покликали «туди», Цим зруйнувавши нашу мрiю.
А ми не вiримо, не вiримо i все!
I просто думаєм, що ти в дорозi.
Й дорога знову занесе
До рiдного тобi порогу.
Господь найкращих забирає,
I ти також у їх числi.
Нiчого просто не буває,
Йому потрiбен зараз ти.
Родина Петра Яковича ЛЕГКУНА, с. Вiйтiвка.
