А восени 2014-го, через кілька місяців після похорону мого сина Юрія (цього року йому посмертно присвоєне звання Героя України), на мене прямо на центральній площі міста напали п’яні чоловік і жінка, побили, ще й зламали велосипед так, що він став непридатним для користування. До цього часу цей транспорт, як речовий доказ, знаходиться у райвідділі міліції, а винуватців, які тоді ще й погрожували мене «відправити на той світ», ніхто не поспішає притягувати до відповідальності. Коли ж уже справу доведуть до кінця?
На фоні цього приємним винятком стало те, що небайдужі люди пройнялися моїми проблемами і в міру своїх можливостей допомогли вирішити проблему пересування по місту. Бо ж маю хворі ноги, тож без велосипеда дуже важко. Це помітили представники ВО «Батьківщина» Людмила Крук, Леонід Бучек, Олександр Ломаченський, Сергій Максимчук, Михайло Вінницький, брати Борис і Олександр Охріменки. Вони посприяли, щоб я не ходив пішки. Завдяки їхній турботі у мене з’явився новий велосипед, тож тепер легше пересуватися містом.
Велике спасибі добрим і небайдужим людям, яких усе таки більше, і вони серцем та душею переймаються чужими проблемами. Хай їхня доброта проростає сторицею.
Віктор КОВАЛЕНКО, інвалід війни ІІ групи, ліквідатор першої категорії, м. Бершадь.
