На знімку: Антон Іванович Герасимчук у день свого одруження з Олександрою Семенівною Морванюк (БершадьСерединка, 14 жовтня 1950 року).
Ці слова та інші обставини спонукали мене до вивчення свого родоводу та життєвого шляху рідних. Так, переглядаючи старі світлини, звернула увагу та одну із них – весільне фото моїх дядька та тітки – уродженців села Серединки – Антона Івановича та Олександри Семенівни Герасимчуків, датоване 14 жовтня 1950 року. Нині було б 65 років, як вони побралися! На жаль, до цього часу не дожили, уже спочивають. Проте залишили по собі гарний слід.
Антон Іванович був відважною, мужньою та безмежно люблячою свою Батьківщину людиною. В роки війни він закінчив Ленінградське стрілецько-снайперське училище, в Червоній Армії – з вересня 1941-го. В листопаді наступного року його поранили.
Підлікувавшись, зразу ж повернувся на поле бою. Був командиром стрілецького взводу. За заслуги перед Батьківщиною нагороджений орденом Червоної Зірки, кількома медалями, зокрема «За перемогу над Японією» та іншими відзнаками. У мирний час жодної хвилини не потратив дарма: самовіддана праця по відбудові в повоєнні роки та аж до виходу на заслужений відпочинок.
Чудовою людиною була Олександра Семенівна. Незважаючи на тяжкі часи, в 1951 році закінчила Бершадське педучилище, отримавши диплом вчителя початкових класів. У подальшому все своє життя присвятила дітям. Сотні, уже дорослих, учнів добрим словом згадують свою улюблену вчительку.
Кажуть: «Людина живе, поки її пам’ятають». Мені хочеться, щоб Антон Іванович та Шура Семенівна жили вічно. Вони це заслужили.
Сподіваюся, рідні, близькі та знайомі впізнали цих гарних людей, згадали пов’язані з ними приємні події і від цього стало тепліше на душі.
Людмила ГРИБ, м. Вінниця.
