Розповісти про нього можна було б багато чого, бо не жалів сил і часу для народної справи. Кандидат ветеринарних наук О.Л. Жорницький, який саме тоді розпочинав кар’єру головного ветеринарного лікаря району, характеризує його як дуже трудолюбиву людину. До того ж обізнану не тільки у рільництві, а й у тваринництві. А щодо вимогливості, як до себе, так і до підлеглих, то тут вже не просто навіть підібрати слова. Пересвідчитися у цьому авторові цих рядків довелося особисто, працюючи декілька років під його керівництвом у радгоспі цукрокомбінату, де він відпрацював 18 років заступником директора по сільському господарству.
Найбільше запам’яталося йому, як з’явилися сівалки точного висіву для посіву цукрових буряків. З їх появою Баланівка якось обігнала по врожайності цієї культури навіть Шляхову, з якою змагалися.
Сам В.М. Кавун приїжджав тоді на розборки, чи все те було правильно і справедливо. Адже у Шляховій добрив мали он скільки, а врожайнішим бурякове поле виявилося у Баланівці.
– Причому ніяких «лишніх» гектарів тоді не сіяли, – згадує Василь Іванович, – облік вівся настільки точно, що навіть скиртовиська враховувалися.
Згадує, що неабиякі претензії мали тоді до нього буряківничі ланки. Адже люди, через оті сівалки, мовляв, можуть залишитися без роботи.
Але коли отримували в кінці року по тонні-півтори цукру – кожна буряківниця, приходили вибачатися. Бо наробилися менше, як в інших селах, а отримали більше. Та найважче було, пригадує, як став начальником районного управління сільського господарства. Не так просто було вихідцеві з села тут призвичаїтися. Послали якось у Київ «вибивати» мінеральні добрива. Райком наказав швидко повертатися, а на прийом до міністра ніяк не вдавалося потрапити. Напролом, як кажуть, не був навчений, а дати якогось хабара секретарці, як йому радили, не наважувався. Натомість, будучи вже Героєм Соціалістичної Праці, заходився її «виховувати», аж поки це не допомогло.
Добрива тоді все-таки виділили, але якою ціною. – Мене і зараз серце болить, – зізнається Василь Іванович, – коли згадую ті події.
Далі ж, задумавшись, додав, що все ж тоді було легше, ніж тепер, бо був порядок. Як працював у Баланівці, ніхто з керівників не цурався будь-якої роботи. В тому числі робив це і він. Бо тоді могли суворо запитати за невиконане завдання. На сьогодні ж, на його думку, якраз і не вистачає отієї відповідальності .
Будучи наділеним гострим відчуттям справедливості, не так просто, мабуть, було йому підшукати дружину. Але Ксенія Фризонівна не тільки зважилася на це, а й прожила в парі з ним більше півстоліття.
Виховали дочку, яка живе і працює нині в обласному центрі.
Не міг не нагадати, звичайно, Василь Іванович, як 31 грудня 1965 року П.Ю. Шелест вручав йому Золоту 3ірку Героя Соціалістичної Праці.
Знову ж таки за цукрові буряки, які тепер чомусь стали нікому не потрібними.
Не раз пропонували йому очолити одне з господарств, але не погоджувався, бо подобалося бути агрономом.
Всього, звичайно, було на віку. Довелося пережити і війну, і голодомори. Тож згадуючи ті страхіття, найбільше бажає всім ветеран, вітаючи з Новим роком, щоб були здорові, мали щастя і радість.
А ми, в свою чергу, побажаємо того і Василеві Івановичу.
З роси і води Вам, шановний ювіляре!
Павло КУШПЕЛА.
