На знімку: Ф. П. Судачок. Фото автора.
На рабську працю у фашистську Німеччину її забирали два рази. Спочатку так вийшло, що потрапила вона у неволю замість своєї сестри, працювала в хазяїна, та невдовзі повернулася, пройшовши пішки разом з іншими остарбайтерами чотириста кілометрів – не бажаючи виконувати рабську працю, вдалися до хитрощів: понатирали якимось бур’яном руки, які так спухли, що робити вже нічого не могли. Німці ж боялися різних хвороб. Так Фросина повернулася в рідну Хмарівку.
Правда, через деякий час, коли пухирі зникли, її знову забрали – цього разу потрапила аж під кордон з Францією, у Лотарингію, де разом з іншими підневільними робітниками працювали на заводі, виготовляли деталі для літаків. А ще – розвантажували вагони, копали окопи. Цього разу провела в Німеччині вже два роки – аж до часу визволення їх американцями.
… Коли Фросина виходила заміж за свого односельчанина Василя Судачка, усі дивувалися: «Як ти не боїшся? У нього ж троє дітей залишилося від померлої дружини, а ти ще ж така молода…» Та, мабуть, так написано було у книзі життя – згодом народилося в Судачків ще й спільних двоє, а пізніше з’явилося на світ дев’ятеро внуків, чотирнадцять правнуків, яких не розділяють на своїх і не своїх – усі рідні.
Півстоліття прожили разом, десять років тому Василь Миколайович помер, залишивши по собі гарну пам'ять – працював у школі, навчав дітей, до речі, і сина Петра, який нині працює заступником директора пивокомбінату.
Сама ж Фросина Петрівна, як і більшість сільських жінок, працювала у ланці, доводилось виконувати обов’язки і помічника бригадира, і бригадира. Навіть вийшовши на пенсію, ще цілих п'ятнадцять років ходила в колгосп на роботу. Трудовий стаж у неї – п’ятдесят років!
Нині живе вона сама на затишній вулиці в Чернятці, має двадцять п’ять соток городу, невелике підсобне господарство, біля якого любить поратися.
Часто відвідують її діти, внуки, правнуки, тож не відчуває себе самотньою. Розповідає їм про своє життя і щоразу наголошує на тому, що людину тримають на землі лише праця, любов і віра. А з цього і складається велика книга життя.
Федір ШЕВЧУК.
