20 липня – Літній Перун. Це твій день, батьку! Твоя міць від дуба, тепер розумію. Гортаю сторінки історії…
Колись виплітали дубові вінки і накладали чоловікам на голови для міцності й здоров’я. Можливо, й твій предок ще в давнину вбирав енергетику дуба, і пішло-поїхало: в роду – міцні, витривалі. Такою і мене прагнеш виховати. Бо я – гілочка кремезного родового дерева.
Кажуть, батьків не обирають – їх отримують. Пишаюся, що саме ти дістався мені.
Той, з яким можна порадитися, розповісти, отримати надію. Власне, мабуть, тому ти і назвав мене Надією, та й завжди наголошуєш: – Надіє, ти ж умій надіятись.
А ще прагнеш, прагнеш навчити різним житейським премудростям і робиш це тактовно, лаконічно. Коли ж мене огортає байдужість, то якось невимушено говориш: – Будь ласка, Надійко!
Мені тоді хочеться добром заповнити світ…
Терпеливий і уважний, розсудливий і толерантний…
На всі мої послухи і непослухи в тебе є розрада. І коли рідні констатують про розбитку склянку, роздерту суконьку, пописаний ранець, ти якось вдало ставив крапку в ситуації, і всього лиш одним запитанням: – Ти ж не хотіла?
І я вже дійсно вірила в те, що це випадковість, і картала себе за вчинене чи то ненароком, чи то спересердя.
Є така думка, що модель майбутньої сім’ї закладають батьки. Вдячність переповнює серце, бо маю можливість навчитися, запозичити. А це варто багатого.
Перелічую властивості твого характеру: роботящий, добропорядний, людяний.
– Ще… Ще.., – підбадьорюю себе. І нарешті: – Вміння слухати! Таку якість, мабуть, не виховаєш – вона від природи, від тієї житейської мудрості, що дарована родовим деревом.
Надія ГУДИМЕНКО, с. Велика Киріївка.
