Не забути мені і вересень 41-го. Цілий місяць лили дощі, а селом під конвоєм вели 2 тис. євреїв – старих, калік, жінок з дітьми на руках. За селом колгосп "Третя п'ятирічка" побудував цегельний свинарник – там їх і помістили на зиму. Так фашисти розправлялися з тими, хто їм був не до вподоби, – євреями. Зима 1941-1942 рр. була дуже суворою – мороз до 40 градусів, метрові, а то й більше, снігові замети. А ці знедолені – старі, малі, хворі, немовлята – у свинарнику, який не опалювався. Огорожа, прохідна – нікого не пускали ні туди, ні звідти. Поруч були силосна яма і котлован, викопаний при будівництві кормокухні, в які зносили замерзлі трупи...
Однак комендант "Примарії", яка діяла у
П'ятківці, "змилувався" і видав наказ: взяти на облік тих, хто має спеціальності кравця, швеця, вміє в'язати шкарпетки, рукавиці, і почергово випускати у село з 10 до 16 години. Якщо хтось порушував цей наказ, його жорстоко карали.
Зима 1941-1942 років забрала життя майже всіх євреїв, яких привели у П'ятківку. На дворі тріскучий мороз, а вони, напівголі, напівбосі, ходять попід хати і просять щось поїсти... У неділю на Водохреще дві гарні дівчини-єврейки ходили селом і просили хоча б картоплинку, морквинку або сухар. Слід сказати, що на територію гето було заборонено заходити чи передавати продукти. Одну з дівчат, як з'ясувалося потім, звали Іка. Вона, студентка 2 курсу медколеджу, приїхала в Чернівці до родичів із США. В неї були золоті зуби, кульчики у вухах, на руці перстень. Більше у селі її ніхто не бачив.
Ще один факт. Тієї зими з табору відпустили стару єврейку, яка вміла в'язати. На селі жінка заробила картоплі, кусок хлібини, а добратися до гето вже не могла і кинулася у криницю... А в свинарнику її чекали зять, дочка з дитиною. Свідки тієї пригоди Ольга Мороз і Ольга Гудзь ще є у селі. От таке обличчя фашизму.
Будучи головою П'ятківської сільської ради, неодноразово зустрічав делегації євреїв, які приїжджали у травні на те "чорне місце". З отих двох тисяч в живих чудом залишилося кілька десятків.
Війна – це велике горе для народу, це невгамовний біль батьків і матерів, дружин і наречених, дітей і онуків, які втрачають найдорожчих людей. Пам'ятаймо про це! Схилімо голови над полеглими, підтримаймо захисників і визволителів Батьківщини, усіх тих, чию долю своїм чорним крилом зачепила війна. Бережімо свою Україну і мир.
Мойсей ПОХИЛА,
голова сільської ради ветеранів, громадський кореспондент.
с.
П'ятківка.
