Матусю! Ви – найрідніша людина в моєму житті, найдобріша, найніжніша, найлагідніша, наймиліша в світі. Ви та, хто дав мені життя. Подарував перший подих, перший удар мого серця, перший крок на землі. Все найкраще від Вас у мене. Ваші руки в дитинстві купали мене, прали, подавали страви. Ви про мене дбали і берегли мене. Може, я Вас і засмучувала колись, але Ви мені все прощали.
А Ваші руки… Не злічити ніколи тієї праці, тих турбот, які випадали на Вашу долю. Але Ви, мамусю моя, любили співати, і ті турботи не були Вам на заваді.
На жаль, мамусю, Вас не стало у мене. Але Ви приходите у снах, і ми, як зазвичай, розмовляємо. Мамо, пробачте, я не можу Вас відпустити. Бувають моменти у житті, коли так потрібна мені Ваша підтримка. Мені здається, що Ви кудись далеко поїхали і довго не повертаєтесь.
Хочу звернутися до всіх: де б ви не були, що б не робили, пам’ятайте про свою маму, найдорожчу людину. Бо дуже важко, коли раптом її не стає.
Я дуже вдячна всім, хто приходить на могилу моєї матусі – Марії Гнатівни Шарко, щоб вшанувати пам’ять про неї, бо для мене це ще один доказ того, що мама не тільки в серці залишила про себе добру пам’ять.
Валентина МОЗГОВА, с. Бирлівка
