Так, влітку 1883 року в Немирівській чоловічій гімназії інспектором Сербком були вилучені в деяких учнів заборонені книги, серед них поетичні твори Т.Г. Шевченка. У зв’язку з цим педагогічна рада гімназії постановила, що «книги, які не мають для учнів ні виховного, ні наукового значення, не можуть перебувати у числі книг середнього навчального закладу».
Про цей випадок директор гімназії повідомив начальство в Києві, яке порадило йому й надалі ретельно стежити за тим, щоб учні не мали у себе книг, що їх не схвалила педагогічна рада. Твори Шевченка визнавалися такими, що не мають ні виховного, ні наукового значення... Саме ім’я поета лякало царських слуг від освіти.
Інспектор народних училищ 4-го району Подільської губернії 7 травня 1909 року надіслав терміновий циркуляр Маньківському земському однокласному народному училищу про заборону розповсюдження творів «Житія Тараса Шевченка»: «Покорнейше прошу училище принять все меры к тому, чтобы означенное издание не было распространено среди учащихся...».
У фонді Жмеринського двокласного залізничного училища знайдено таємний циркуляр інспектора народних училищ Подільської губернії від 5 лютого 1914 року, в якому йшлося:«Вследствие циркулярного предложения господина попечителя Киевского учебного округа от 24 января 1914 года за №3231/365 и предложения господина директора народных училищ Подольской губернии за №768 предлагаю Вам, милостивый государь, не допускать как распространения украинской юбилейной литературы среди учащихся, так и вообще каких-либо отступлений от обычного хода будничной учебной работы в день Шевченковского юбилея во вверенном Вам учебном заведении». Окремий циркуляр надіслав попечитель у Могилів-Подільську чоловічу гімназію, де висловлювалося занепокоєння, що на стінах в окремих класах вивішують портрети письменників, «літературна діяльність яких не є предметом шкільного вивчення, причому портрети Шевченка нерідко виділяються серед інших розмірами і бувають прикрашені квітами, зеленню».
У січні 1914 року начальникам середніх навчальних закладів і директорам народних училищ Міністерство народної освіти надіслало циркуляр про святкування 100-річного ювілею Шевченка, в якому зазначалося: «Є намагання притягнути до святкування цього ювілею і школу. Так, наприклад, мається на увазі в день ювілею організувати в міських і земських училищах роздачу учням вибраних творів поета «Малий Кобзар», його портретів, опис його життя, організувати вечори. Ми не знаходимо ніяких підстав для дозволу учням брати участь у ювілейному вшануванні пам’яті поета. Через це просимо не допустити як розповсюдження української літератури серед учнів, так і взагалі яких-небудь порушень від звичайного ходу буденної навчальної роботи в день Шевченківського ювілею».
Заборонялися не тільки твори Шевченка, а навіть бесіди та читання українською мовою. Документи архіву висвітлюють обставини,при яких було перевезено прах Великого Кобзаря на Україну і поховано на Чернечій горі. Київський губернатор у липні 1861 року писав до подільського генерал-губернатора:«При перевозе тела академика Шевченко через Киев замечено между малороссийским населением проявление необыкновенного сочувствия множеством собравшегося народа».
Про шану, велику народну любов до Кобзаря свідчать збір коштів на пам’ятник. В держархіві зберігається журнал засідань Вінницького повітового комітету в справах земського господарства, яке відбулося в липні 1907 року, з якого дізнаємось, що Подільське земство порушило питання про участь у спорудженні пам’ятника Шевченку в Києві. Але склад земської управи був настільки реакційним, що дев’ятьма голосами проти п’яти питання про внесення в проект кошторису на 1908 рік 200 карбованців для спорудження пам’ятника було відхилено.
Вінничанам приємно, що прототипом образу оповідача в одній із кращих повістей Тараса Шевченка «Художник» став І.М. Сошенко. Адже відомий український художник, поетів друг протягом десяти років жив і працював у Немирові. Викладав малювання у місцевій гімназії, спілкувався з селянами, пропагував твори великого Кобзаря.
Палкими прихильниками Шевченка, його літературними спадкоємцями були наші земляки, відомі майстри українського слова С.Руданський, А.Свидницький, М.Старицький, М.Коцюбинський та інші визначні постаті подільського краю.
Значний внесок у вінницьку Шевченкіану зробили композитори П.Ніщинський, К.Стеценко, Я.Степовий, М.Лисенко, Р.Скалецький, фольклорист Гнат Танцюра та багато інших подолян.
На честь Великого Кобзаря багато населених пунктів, вулиць, проспектів носять його ім’я.
Володимир ВЕРХОВЛЮК, співробітник Державного архіву Вінницької області.
