На знімку: квіти і уклін від майбутнього шевченківського лауреата поетесі Ніні Ткаченко. Фото Володимира ЯКОВЕНКА.
Квітнуть яблуні і вишні,
Черемхи запахи медові,
Та в світі гірко й незатишно
Без материнської любові.
Без рук твоїх, добра і ласки,
Холодні стомлюють вітри,
Втрачає всю принадність казка,
Без тебе вгору важко йти.
Щоб дорости самій до себе,
Сягти того, що бачу в мріях,
Спішу на сповідь знов до тебе
Втерти сльозу терпку на віях.
Поки нас люблять і чекають,
В коротких снах ще марять нами,
Нехай стежки не заростають
До хати рідної, до мами.
Народилася Ніна Яківна Натолочна (її дівоче прізвище) у селі Лісничому, де з’явилися її перші вірші, що друкувалися на сторінках бершадської районної газети. Та на повну силу талант подолянки розкрився у Прилуках на Чернігівщині, тут ступила вона на тернистий творчий шлях, по якому разом ішла з чоловіком та доньками. До речі, унікальний випадок: троє з однієї родини – батько, мати та донька – стали членами Національної спілки письменників України.
Поет Борислав Степанюк пригадував, як приймали до членів Спілки одну поетесу, що встигла видати близько десяти збірок, але так її і не прийняли, бо самої поезії в тих книжках не було. І тут же інший приклад! Приймали Ніну Ткаченко, авторку всього двох збірок, але… члени президії Спілки звернули увагу на поетичну сутність: «О, мамо!
Яке це щастя дивитися вам у вічі» – з першої збірки, а з другої: «Я на тебе, Вкраїно, молюсь». Звернули увагу на поетичну простоту й вагомість, на їх природність, якою й повинна бути поезія і … одноголосно прийняли в ряди письменників.
Своїм ліричним голосом поетеса прагне примножити добро на землі й збагатити вірою людей у щасливу долю України.
