…Йому пощастило з дитинства – і на батьків, і на вчителів, і на оточення. Батько, Андрій Іванович, родом з Війтівки, працював у банківській системі. Мати, Дарина Тодосіївна, була звичайною селянкою із Тартака. Народився Володимир у Бершаді, деякий час проживав з батьками у Війтівці, тут же закінчив неповну середню школу. Саме сільські, а згодом і бершадські вчителі помітили в хлопцеві здібності до науки, радили їх розвивати. Але ж хлопець не тільки гарно вчився, він ще й чудово грав на різних інструментах, гарно малював, випускав стінгазету.
Всі думали, що «срібний» медаліст вступить до гуманітарного вишу. А він раптом напрочуд легко став студентом Львівського політехнічного інституту. Це пояснюється дуже просто: там зразу надавали гуртожиток, а для хлопця з глибинки це мало неабияке значення.
А далі були диплом з відзнакою, робота асистентом на кафедрі та в науково-дослідному інституті.
Згодом у складі так званого «львівського десанту» у складі п’ятдесяти науковців разом з дружиною Надією Петрівною – хіміком – поїхав до Новосибірська, де в тамтешньому відділенні Академії наук СРСР працював науковим співробітником, виконував обов’язки вченого секретаря Інституту автоматики та електрометрії. Захистив дисертацію, активно співпрацював із пресою (правда, членом Спілки журналістів став уже в Україні в 2000 році).
З 1969 року Володимир Андрійович живе і працює у Вінниці, був викладачем, доцентом, деканом факультету радіоелектроніки тодішнього політехнічного інституту (зараз Національний технічний університет).
Наукову роботу все життя поєднував із літературною та журналістською творчістю. Перші його віршовані мініатюри з’явилися у 1994 році. Друкувалися у місцевій пресі, а згодом і в журналі «Перець», газеті «Літературна Україна». Та і в нашій районці час від часу друкуються його коротенькі, але дотепні мініатюри.
Він – людина із гострим соціальним поглядом, його виважений, точний гумор, влучна сатира легко сприймаються. Володимир Андрійович – лауреат престижної всеукраїнської премії імені Степана Руданського, переможець багатьох творчих конкурсів. Його творчій активності можна позаздрити. Наш земляк прагне використати кожну нагоду, щоб побувати на своїй малій батьківщині, провідати могили батьків, зустрітися з читачами, подарувати книги землякам.
Ми щиро вітаємо нашого славного, талановитого земляка з ювілеєм, зичимо здоров’я і всяких гараздів. І сподіваємося, що він подарує своїм читачам ще багато своїх нових творів.
Федір ШЕВЧУК
