Його батько, Петро Ількович, усе життя працював механізатором, а мати, Любов Порфирівна, – ланковою у місцевому колгоспі. Передовий тракторист неодноразово був нагороджений медалями Виставки досягнень народного господарства СРСР, а також відзначений орденом Трудового Червоного Прапора. Працю матері теж не раз відзначали нагородами.
Батьки виховали працелюбного сина. Анатолій із раннього дитинства пізнав нелегку селянську працю, часто з батьком працював у полі на тракторі. Після закінчення Баланівської середньої школи юнак здобув вищу освіту.
Нині працює головним енергетиком на Бершадському електротехнічному заводі. Колеги по роботі характеризують його як талановитого керівника та доброго спеціаліста, Проте мирну працю перервала війна на Сході України.
Чоловік не шукав шляхів уникнення від служби. Потрапив служити в артилерію.
Відчув солдат усі її труднощі.
А.П. Лаврека згадує, що відкривати вогонь на ураження противника дозволялося тільки в екстрених ситуаціях і тільки з дозволу штабу АТО.
Проте противника ніхто ні в чому не обмежував, сепаратисти піддавали обстрілу українські позиції постійно з різних видів озброєння. Батарея, в якій служив наш земляк, виконувала завдання в секторі А, у населених пунктах Широкино, Комишне, Ольхова, Новоайдар. Особливо дошкуляв обстрілами 2-ій батареї 4-го дивізіону міномет противника поблизу населеного пункту Комишне. Він щоразу стріляв із різних позицій. Це негативно впливало на захисників батареї. Солдати були в постійній напрузі й змушені під час обстрілів відходити від укриття та бліндажів, адже ворог стріляв прицільним вогнем по захисних спорудах.
Спостережний пункт 2-ої батареї розмістився на даху старої вежі діючого елеватора.
Дозорні та коригувальники вогню були оснащені радіостанцією та електронними планшетами, з допомогою яких визначали вихідні дані стрільби. Так було встановлено, що по українських позиціях стріляють із міномета, встановленого на автомобілі.
Наші бійці з’ясували його координати і випустили з двох гармат шість снарядів. «Кочовий» міномет перестав відтоді турбувати наших бійців.
Повернувся солдат до мирної праці, але в пам’яті пропливають жахливі картини нікому не потрібної війни.
Григорій ПОГОНЧИК.
