Ми бавились у війну, рили лази, бліндажі. Усе було нібито вчора, але вже пройшло стільки років! Колядникам зазвичай давали цукерки, солодощі. Інколи – гроші, копійки по 10-15. По карбованцю інколи давали «заїжджі», міські. Це були тоді колосальні гроші. Я ходив в районний центр за 10 кілометрів пішки, щоб заощадити 15 копійок і купити порцію морозива. Тоді воно коштувало 13 копійок. І потрібна була ще копійка, щоб за 3 копійки купити води з сиропом.
– Які вам дарували подарунки?
– Нам особливо не дарували подарунків. У нас не було такої можливості, тому що жили бідно, але дружно. Все, що нам було потрібно, по мінімуму отримували восени, коли збиралися до школи. Батьки стягувалися на обновки – черевики, чоботи, валянки, шапку, пальто. Усе на виріст. Але ми знали, що все це потрібно ще заробити. Тому влітку на нашій відповідальності було пасти гусей, качок, корів, телят.
– Іграшок у вас теж не було?
– Ми їх самі майстрували. Робили собі ключки для гри в хокей. Їх потрібно було випиляти, збити, а потім оббити жерстю, щоб вона була міцною. З ковзанами теж «хімічили»: прив’язували їх мотузками, паличками, все це закручувалося, але вони все одно трималися не міцно. Тому, коли на валянок прив’язували ці ковзани, підходили до ополонки і занурювали валянок, він вмить намокав і намерзав, і ми так бігали. Після повернення додому, потрібно було вибрати момент, коли не було батьків, аби вони не зрозуміли, що я мокрий, проскочити і забратися на піч. Але батьки, звичайно, відразу ж вираховували, тому що мокрі валянки ми залишали в сінях. А потім вночі був кашель і повчання батьків, що інколи переходили в покарання.
Нас було троє хлопців і старша сестра, яка нам замінювала маму, коли та була на роботі. Взагалі, спогади про дитинство у мене найдобріші та найсвітліші.
– Ви, зазвичай, до Нового року поздоровляєте тих, кому немає звідки чекати ні допомоги, ні подарунків – дітей-сиріт в дитячих будинках. Цього року теж поїдете?
– Я людина вразлива. (Хоча, звичайно, політик не повинен так говорити, тому що опоненти обов’язково використовують це проти нього). Кожного разу, приїжджаючи в дитбудинок, не можу спокійно дивитися на дітей. Коли в групу до малят заходить чоловік, вони відразу починають плакати. Адже персонал дитячих будинків – переважно жінки, і чоловік для цих діточок – наче інопланетянин. У нас біда та добро мають жіноче обличчя. Тому що жінки, як правило, працюють там, де біда. А самі по собі – випромінюють добро.
Цього року вся моя сім’я традиційно їде поздоровляти дітей-сиріт. Дружина – в дитячий будинок в Житомирі, вона давно їм допомагає, шиє костюмчики, знає розмір одягу і взуття кожної дитини.
Правда, переживає, що у неї не завжди є фінансова можливість зробити те, що планує. Я тримаю під контролем цей дитячий будинок, за останні роки ми його облаштували, зробили там багато чого, у тому числі спеціальні кімнати для реабілітації.
Я поїду в Малин, побуваю в дитячих садках, навідаюся так само в інтернати для дітей-інвалідів. Ще планую поїхати в інтернат для дітей з вадами слуху. Їх потрібно теж підтримати. Часто трапляється, що у нас в якийсь один інтернат всі йдуть, а решта залишаються сиротами вдвічі більше. Хочу так само допомогти їм грошима. Вважаю, що потрібно радитися з працівниками дитячих будинків-інтернатів і купувати те, що потрібно. Зазвичай завалять цукерками і дарунками, а їм же їсти щось треба, і пральний порошок купити, і ще багато чого. А то у нас, особливо перед виборами, можуть «залюбити» до смерті. А після виборів, хоч трава не рости.
Син поїде в дитячий будинок в Прилуках. Колись його «відкрила» для себе донька, залишилася під великим враженням, ось брат і вирішив піти по стопах сестри.
Ми навмисно розділилися, аби кожен відвідав якомога більше дітей.
– Як ви зустрічатимете Новий рік?
Чи скористаєтеся перепочинком, аби зустрітися з рідними?
– Останніми роками ми з дружиною виїжджали в Карпати і святкували там удвох. І нам було дуже добре удвох. Це той рівень порозуміння, коли двоє можуть мовчати, але чути й відчувати один одного і нам комфортно.
Цього року зробимо так (це поки моє рішення): Новий рік зустрінемо з матір’ю дружини, а на Різдво поїдемо до моїх батьків.
