Сільський зелений туризм нині – один із найперспективніших видів відпочинку у Карпатському, Поліському, Подільському, Наддніпрянському регіонах. Для сільських мешканців України цей вид туризму є найкращим стимулом для започаткування й розвитку підприємницької діяльності, що дає додаткові прибутки та підвищує рівень зайнятості членів сільських родин. Крім цього, діяльність сільських громад з організації агрорекреаційного сервісу стимулює облаштування сільських осель та благоустрій сільської місцевості, створює додаткові шляхи наповнення місцевих бюджетів, перетворюється на вагомий чинник перспективного розвитку сільських територій.
Що ж таке сільський зелений туризм?
Згідно із загальноприйнятим в Україні трактуванням – це форма відпочинку в сільській місцевості: у приватній садибі сільського господаря з широкими можливостями використання природного, матеріального, культурного потенціалу певного регіону.
Організатором тут виступає сільська родина, яка надає власне житло та забезпечує продуктами харчування, виробленими в особистому селянському господарстві. Сільський туризм є одним з найбільш дешевих і доступних видів туристичного відпочинку для людей, які приїжджають з міста.
Чи є сільський зелений туризм видом підприємницької діяльності?
Стаття 5 Закону «Про туризм» виділяє дві категорії осіб, які можуть проводити діяльність в сфері туризму, в тому числі сільського або екологічного, тобто зеленого.
Першою категорією є фізичні особи, зареєстровані як підприємці. Вони не здійснюють посередницької діяльності у сфері туристичних та супутніх послуг, тобто продають власні туристичні послуги, і належать до категорії «інших суб’єктів підприємницької діяльності, що надають послуги з тимчасового розміщення (проживання), харчування, екскурсійних, розважальних та інших туристичних послуг».
Друга категорія включає фізичних осіб, які не зареєстровані як підприємці та надають послуги з тимчасового розміщення (проживання), харчування тощо.
Яку документацію необхідно вести власнику садиби?
Фізичні особи-підприємці, які є власниками чи орендарями колективних засобів розміщення (10 або більше місць) зобов’язані вести книгу відгуків і пропозицій у доступному для споживачів місці, надавати повну і достовірну інформацію про документи, якими вони керуються під час надання послуг, переліку, вартість та умови одержання послуг, правила ефективного і безпечного користування колективним засобом розміщення, найменування та адресу виконавця послуг, а також адреси і номери телефонів державних органів захисту тимчасового розміщення (пункт 5 Постанови КМУ «Про порядок надання послуг тимчасового розміщення (проживання) №297 від 15.03.2006 р.»).
Власники садиб, які надають послуги в обсязі не більше, ніж дев’ять місць для тимчасового розміщення (проживання), можуть виконувати подібні вимоги добровільно.
Втім, вони зобов’язані подавати органу податкової служби декларацію про дохід від надання послуг тимчасового розміщення (проживання).
Обов’язково також вести книгу реєстрації, у якій зазначаються ім’я, прізвище та по батькові туриста, дату прибуття і вибуття, а також вартість наданих послуг.
Крім того, якщо власник садиби, який не зареєструвався як підприємець, бажає найняти працівників, які є членами родини, стаття 24-1 Кодексу законів України про право на працю вимагає укласти письмовий договір з таким працівником та протягом тижня зареєструвати цей договір у місцевому органі служби зайнятості.
Щиро сподіваємось, що дана інформація стане в добрій нагоді всім, хто готується працювати у сфері сільського зеленого туризму.
Галина ШЕВЧУК, молодший науковий співробітник з питань туризму та краєзнавства районного краєзнавчого музею.
