Хтозна, що зараз панувало б у духовному світі нації, якби 1025 років тому Володимир Великий не запровадив християнство. Для утворення сильної та єдиної держави потрібна була релігія, яка стала б державною. Щоб закріпити нововведення, князь наказував будувати церкви на місцях, де раніше стояли ідоли.
Велів малювати ікони та перекладати молитви. Сьогодні ми маємо можливість споглядати ікони ХІV-ХVІІ століть, що зберігаються в храмах та музеях світу.
Приємно стає на душі, коли заходиш у бабусину хату і відразу бачиш ікону, прикрашену вишитим рушником, яка ніби освітлює всю кімнату.
Двері у хатинах під солом’яною стріхою були з низькими призьбами та високими порогами. В кутку напроти дверей завжди висіла ікона. Коли хтось заходив у хату, змушений був прихиляти голову, щоб не вдаритися, автоматично вклоняючись образам навпроти.
Із бабусиних розповідей знаю, що старожили нашого села мають ікони, що слугували їм символом підтримки в роки голоду та війни.
На закінчення хочу використати слова Ліни Костенко: «Дикі ми люди, нема в нас покуття, є інтер’єр, є побутова техніка, стелажі й картини, а ікону нема де поставити».
Задумаймося над цими словами. Зробімо правильні висновки.
Анастасія ЯЩУК, громадський кореспондент, учениця 11 класу, с. Серединка
