А можна думати інакше – і вихід на пенсію сприймати як можливість використовувати час на те, на що завжди його бракувало. Щоб не піддаватися черговій віковій кризі, треба поринути у світ творчості, заповнити душу прекрасним. Часто люди, які все життя брали активну участь у громадському житті, не опускають рук і по отриманню пенсійного посвідчення.
Гарним прикладом такої категорії людей є учасники хору міської організації ветеранів України. Цей колектив є особливою перлиною серед аматорів мистецтва Бершадщини. Склад учасників надзвичайно строкатий: колишні педагоги, держслужбовці, медики, інженери, керівники колгоспів, працівники освіти, представники багатьох інших професій, серед них є діти війни, ветерани праці і навіть ще один учасник бойових дій у Великій Вітчизняній війні – Федір Галій.
Власне, все й починалося з того, що в середині 90-их із легкої руки Володимира Крамара, голови районної організації ветеранів України, було створено чоловічий ансамбль учасників бойових дій. Бути художнім керівником запросили Івана Варгоцького, колишнього директора музичної школи, талановитого хормейстра, добре знаного, шанованого на Бершадщині і за її межами, володаря численних відзнак та нагород Міністерства культури колишнього Радянського Союзу та України. За свою піввікову трудову діяльність на культосвітній ниві Іван Васильович керував хорами учителів м. Бершаді, райлікарні, Бершадських цукрового та спиртового заводів, сільгосптехніки, хорами у селах Бирлівка і Шляхова, та це ще не весь перелік.
Минали роки, герої Великої Вітчизняної відходили у вічність, і на початку 2000-их Аркадій Вайнер, колишній голова міської організації ветеранів України, запропонував поповнити ряди виступаючих чоловіків жіночим складом. Отак чоловічий ансамбль розрісся у міський хор ветеранів.
Сьогодні це добре знаний у районі колектив, який виступав не лише на міських сценах, але й у багатьох селах Бершадщини. Також він брав активну участь у святкуваннях 200-річчя з дня народження Тараса Шевченка та 70-річчя визволення Бершадщини від німецько-фашистської окупації. У репертуарі назбиралося вже більше сотні різножанрових і різнотемних пісень. Акомпонує їм вихованець Івана Варгоцького баяніст-віртуоз Андрій Лавренюк.
Мабуть, більшість наших читачів чула виступи хору ветеранів, бачила учасників і відчувала ту надзвичайну енергетику, яку вони передають слухачам, виконуючи пісні чи то часів Великої Вітчизняної, чи українські народні, чи на слова Великого Кобзаря. Зрештою, кому, як не їхньому поколінню, краще знати, з яким виразом обличчя і якими почуттями необхідно співати про війну, про біль втрат, про Батьківщину і патріотизм?!
– Ви знаєте, які вони ентузіасти, – розповідає про свій колектив хормейстер Іван Варгоцький, – з якою охотою вони покидають домашні справи і приходять на репетиції, а їх же ніхто не змушує! Можете тільки уявити собі: людина з Великої Киріївки приїздить на велосипеді, є учасники, які тратять власні кошти на маршрутку чи таксі, щоб приїхати з району колишнього цукрозаводу, добираються з окраїн Бершаді.
І всіх об’єднує лише одне – любов до пісні. Учасники колективу називають хор знахідкою, прекрасною можливістю відвести душу, весело і з користю провести час. На репетиціях вони розучують нові пісні, спілкуються, обговорюють останні новини; щоразу нові враження, переживання перед кожним виступом. Коли репетицій довго немає, починають скучати один за одним. Колектив став однією великою родиною: святкують разом дні народження та інші свята, жартують, хвалять один одного, пишаються своїм керівником. Хор для багатьох – це спосіб життя.
– У хорах я співаю з четвертого класу: спочатку у школі, потім в інституті, протягом трудової діяльності, – розповідає один із солістів Анатолій Сікорський. – Дуже люблю музику, хоровий спів.
Ми з дружиною разом сюди ходимо, музика нас і звела.
Особливу роль у діяльності хору відіграє його староста, чудовий організатор Антоніна Мельниченко. Вона сповіщає, коли наступна репетиція, готує пісні для розучування, копіює і роздає кожному по примірнику.
Допомагають, чим можуть, колективу районна та міська організації ветеранів України: забезпечують приміщенням для репетицій, вітають ювілярів, передплачують газети та по можливості організовують транспорт для виступів у селах (хоча останнім часом це вдається все рідше, а так хотілось би, щоб і за межами міста люди, а особливо діти, могли почути гарну патріотичну пісню у виконанні такого колективу). Також допомогли з пошиттям костюмів: на перший виділила кошти райдержадміністрація на чолі з Анатолієм Павліченком, із другим допоміг Григорій Заборолотний, третій замовляли у Калинівці – дуже раді були учасники хору новим вишиванкам.
Так, можливо, на сцені ми помічаємо зболені вирази облич учасників колективу, втомлені і сумні. Але коли вир пісні їх захоплює, коли змах руки Івана Васильовича дає команду починати – вже з перших нот видно, як загорається вогонь у очах, як вони наповнюються енергією, молодіють навіть. Виступи хору ветеранів по-справжньому надихають. Своїм виглядом виконавці доводять, що час не владний над молодою в душі людиною, а пісня допомагає їм зберегти цю вічнозелену юність.
Юлія ЛУЧИК.
