Ювілярки ж були надто зворушені увагою, хвилювалися, і на їхні очі набігали сльози радості. Обом жінкам є що згадати за своє життя, адже стільки пережито. На жаль, роки даються взнаки і розповідати їм не так вже й легко. Ганна Климівна трохи недочуває, може рухатися лише в межах жилого приміщення, тож її розповідь доповнювали Тернівський сільський голова М.Г. Кузик і соціальний робітник Л.М. Медведчук.
Сім’я Г.К. Кушнаренко добре зазнала горя: троє з десятьох дітей померли в голодні роки, троє не повернулися з фронту. Ганна після закінчення курсів трудилася лаборантом на млині, який колись працював цілодобово: приймала зерно, робила аналізи. Жила з чоловіком, офіцером, який повернувся з війни без ноги.
За роботою збігли роки, виросла донька Наталія, яка нині з сім’єю проживає в Білорусі. Навідується до старенької, але на ювілей не змогла приїхати через хворобу. Ганні Климівні у всьому допомагає соціальний робітник Л.М. Медведчук, яка опікує її 13 років.
– З Ганною Климівною легко, – каже Людмила Миколаївна, – вона при добрій пам’яті, живо цікавиться тим, що відбувається в селі, Верховній Раді, за всіх переживає. А ще Г.К. Кушнаренко любить спілкуватися з 82-річною Євдокією Семенівною Бобко, з якою товаришує дуже давно.
Приємно здивувала серединська ювілярка: виявляється, Ю.О. Третяк у свої 90 ще добре бачить, газети читає без окулярів.
– Нас у мами було одинадцятеро, лишилося п’ятеро, а зараз вже тільки двоє, – розповідає Юхима Олексіївна. – Я була найстаршою.
Батьків „розкуркулили” і ми перейшли в стареньку хату.
З 16-ти років Ю.О. Третяк у колгоспі. Пригадує, як у 1937 році заробила цілу підводу пшениці – ото радості було.
Потім вийшла заміж, а через рік чоловіка Якова Панасовича призвали в армію. Демобілізувався він аж в сорок п’ятому. Спочатку працював шофером на цукрозаводі в Удичі, потім в колгоспі. Сама ж Юхима Олексіївна працювала в полі, телятницею, перед пенсією – нянечкою в дитсадку.
Поцікавився, чи порається ще вона на городі.
– Ще лазю сама, – посміхаючись, каже Ю.О. Третяк, – тільки водички не можу принести. Наташа мені дуже допомагає.
Це Юхима Олексіївна говорить про соціального робітника Н.В. Гриник, яка нею опікується. Наталія Василівна працювала на ФАПі медсестрою, тож самотнім непрацездатним громадянам допомогу надає кваліфіковану.
На жаль, Третякам Бог не послав діточок, але є в Юхими Олексіївни добрі друзі, колишні сусіди Людмила Олександрівна та Олександр Іванович Мельничуки. Вони хоч і не живуть зараз поруч, але часті гості старенької, допомагають їй.
– Юхима Олексіївна дуже допитлива, газету читає від початку до кінця, – каже О.І.
Мельничук.
Видно було, що, незважаючи на свій поважний вік, Ю.О. Третяк вміє радуватися життю, не втратила почуття гумору. На побажання жити довго й не хворіти, якось так щиро і просто сказала: „Моя свіча іще горить…”.
Хочеться, щоб літні люди відчували якомога більше душевного тепла, турботи про них, щоб вони були оточені увагою рідних і близьких, знайомих, щоб кожний день приносив їм радість – вони того заслужили.
– Ми вітаємо своїх підопічних з ювілейними днями народжень, починаючи з 80 років, – розповідає директор територіального центру по обслуговуванню пенсіонерів та одиноких непрацездатних громадян І.М. Забіяка. – Цього року маємо 123 ювіляри. Кожному вручаємо вітальні листівки від районної влади, квіти, скромні подарунки. Стараємося, щоб іменинникам цей день запам’ятався надовго.
Василь ВЕРБЕЦЬКИЙ.
