Сучасне українське синьожовте колірне сполучення – одне з найдавніших серед сучасних національних прапорів. Ці барви символізували Київську Державу ще до християнізації Русі. Після прийняття християнства ці кольори освячувалися образом животворного Хреста. Майже всі герби міст Київщини й України загалом обрамлялися жовто-блакитними кольорами. З XVIII століття полкові й сотенні козацькі прапори Війська Запорозького все частіше виробляються з блакитного полотнища, на якому жовтою фарбою наносять хрест, зорі, зброю, постаті святих.
Після знищення Запорозької Січі синьо-жовтий прапор на деякий час зникає із національної символіки України і з'являється лише у 1918 році, коли було проголошено Українську Народну Республіку, державним прапором якої й став жовто-блакитний прапор.
23 серпня 1991 року після провалу путчу Державного комітету з надзвичайного стану (ГКЧП) у Москві група народних депутатів внесла синьо-жовтий український прапор до сесійної зали Верховної Ради тоді ще Української Радянської Соціалістичної Республіки.
24 серпня 1991 року відбулося проголошення Акта про незалежність України, і над будинком Верховної Ради замайорів синьо-жовтий прапор. 28 січня 1992 року сесія Верховної Ради України прийняла Постанову «Про Державний Прапор України». Ним став саме національний синьо-жовтий стяг.
Прапор – одна з офіційних емблем держави, яка символізує її суверенітет. Гідність прапора захищається як в самій країні, так і за її межами.
Зневага до прапора розглядається як посягання на честь нації та держави.
Людмила САЛГАНІК, начальник відділу з питань внутрішньої політики, зв’язків з громадськими організаціями та ЗМІ райдержадміністрації.
