Аграрії вкрай незадовільно проводять заходи щодо зменшення кількості мишовидних: економлять на отрутах, не визначають попередньо їхню кількість та ефективність після обробки. Крім того, різні власники в різні терміни проводять ці важливі заходи, нерідко доручаючи цю, не зовсім приємну роботу, некваліфікованим працівникам. Тому полівки мають можливість постійної міграції по полях.
Саме польові миші є постійними носіями збудника сказу, вони самі не хворіють, а передають його червоній лисиці.
Відтворення популяції останньої ніхто не контролює. Знецінення в свій час хутра лисиці відняло бажання мисливців полювати на неї. Товариства мисливців, лісові господарства не виконують своїх прямих обов’язків по регулюванню популяції червоної лисиці.
Як бачимо, коло замкнулось, умови для спалаху сказу створені. До цього необхідно додати байдужість до наявності значних зграй бродячих собак і кішок, які в здоровому стані кусають людей, особливо дітей. Коли ж когось вкусить скажена собака, життя людини опиниться під загрозою неминучої смерті. Такі непоодинокі випадки мали місце торік у багатьох областях України. Та і в нас фіксується сказ. Нещодавно в Баланівці величезна зграя бродячих собак зчинила шалену гризню поміж собою. В трупі жертви цієї бійні виявили збудника сказу. Це надзвичайне щастя, що в той час поряд із цими собаками не було жодного мешканця села. Легко уявити, чим це могло б закінчитися.
Державна служба ветеринарної медицини вжила необхідних заходів: продезінфікували територію, де гризлися собаки, розпочали щеплення собак і кішок проти сказу, хоча для цього довелось проїхати пів-області в пошуках дефіцитної антирабічної вакцини. Пофілактичні щеплення домашніх собак і кішок проводимо щорічно, однак зустрічаємо при цьому супротив чималої кількості їхніх власників, а нерідко й мисливців, які повинні бути зацікавлені в цьому.
Вважаю, що турботу про здоров’я людей і тварин повинна дбати найперше регіональна влада. Приклади цього є і в нашому районі. Про - йдіться або проїдьте Джулинкою, і ви не побачите жодного бродячого собаки. Незважаючи на постійну зайнятість сільського голови Петра Швеця, він завжди дбає про санітарний стан села. Тримає на контролі проведення ветеринарно-санітарних та профілактичних заходів, спрямованих на попередження інфекційних хвороб тварин, а особливо сказу. Цього не скажеш про сільського голову Війтівка Марію Замкову.
Вважаю за необхідне порушити питання про створення спеціальних місць для утримання бродячих собак, де можливо буде їх щепити проти сказу та впливати на їхнє відтворення гуманними способами. Можна знайти кошти на створення недорогих покрівель, а годувати за рахунок відходів забою тварин, що в значній мірі власники не в змозі використати і викидають у лісосмуги та інші місця, створюючи сприятливі можливості для розмноження мишей і шкідливих мікроорганізмів. Як кажуть: «Вбити два зайці одним пострілом».
Собаки – наші вірні незрадливі друзі, охоронці, джерела доброго настрою. Проте, не з їхньої, а з нашої вини вони можуть стати смертельними ворогами, передаючи надзвичайно небезпечну хворобу – сказ. Тож бережімо тварин, але водночас дбаймо про захист від сказу!
Світлана МАНЧЕНКО, начальник управління ветеринарної медицини у Бершадському районі.
