Особливо вразила організація. Все було сплановано чітко і пунктуально. Розмістили нас та учасників з інших регіонів у гарному готелі «Турист», де всі мали змогу поговорити та відпочити з дороги.
Приємно було спілкуватися з ввічливими працівниками готелю та учасниками передачі з інших регіонів України – Херсона, Одеси, Вінниці...
Особливо цікаво було розмовляти з людьми з Донецька та Луганська. Ні одна телепередача, ні одна стаття в ЗМІ не можуть передати того, що почули ми. Ми бачили згорьовані обличчя і дуже сумні очі жінок, які живуть на Сході України – там, де бої, жорстокі і немилосердні. Ці розмови були дуже нелегкими.
Боляче було слухати розповіді про те, що люди з дітьми вже не пам’ятають, коли спали спокійно. Через постійні вибухи та постріли вони вже вивчили, як, хто і по кому веде вогонь – якщо звуки пострілів короткі, то це наші війська стріляють, якщо ж довгі – ворожі формування.
Жінка, з якою розмовляли, вже декілька місяців доставляє продукти та воду на українські блокпости, розповіла: «Воду нашим бійцям возять лише жінки. Бо чоловіків, які цим займалися, при затриманні відразу розстрілювали. Дуже важко уявити, але багато сепаратистів – місцеві жителі. Це жахливо».
Дивує одне: чому серед українців є такі, які не розуміють, що насправді відбувається з їхньою країною, з нашою країною. Як можна не цінувати інше життя?
Учасників зі всіх регіонів об’єднувала спільна думка – Україна вистоїть.
Цим настроєм була пронизана вся передача, а також перерви.
Перед записом програми отримали детальний інструктаж від редакторки програми.
Вона розповіла нам, як треба в студії працювати. Перед нами були монітори з двома великими кнопками. Протягом усієї програми ми повинні були натискати на них. Червона кнопка означає: переконав (під нею так і написано), чорна – не переконав. Коли велася бесіда, ми натискали на відповідну кнопку. І люди були майже одностайними. Коли, наприклад, говорив Володимир Парасюк, на екрані висвічувалося 90-100%, а коли народний депутат Нестор Шуфрич – крива падала до 10-12% підтримки.
Під час рекламної перерви глядачі в студії на кілька хвилин встають, розминаються.
У півгодинній перерві, коли транслювалися новини, ми пили чай, знайомилися з учасниками передачі, депутатами, дискутували з тих чи інших питань. Голос диктора нагадував, скільки хвилин залишалося до прямого ефіру.
Запис програми тривав до першої години ночі, після чого нас організовано доправили автобусом до готелю.
Враження від поїздки залишилися тільки найкращі. Ми були дуже задоволені тим, що побачили і почули. А почули багато і зрозуміли, що ще не все втрачено. Знаємо і віримо, що вийдемо з цих випробувань сильнішими і стійкішими. У японців є вислів, який звучить приблизно так: «Самурай повинен бути вдячний своєму справжньому вчителеві. Тобто – ворогові».
Хочемо вірити, що нинішні страшні події теж навчать нас багатьох речей і виведуть нас на інший рівень. Це, на жаль, відбувається занадто великою ціною людських втрат. У всякому разі, сьогодні ми стаємо справді країною, за яку не соромно. Не ми розпочали цю війну. Нас нищать. Нас хочуть зробити рабами. Іншого виходу, як захищати свою честь і гідність, нема. І ми переможемо! Слава Україні!
Людмила КРУК.
