А потім був суд, який бачила вся країна. І велика кількість телеглядачів вважала, що Юлії Тимошенко треба встати перед безвусим негідником Кіреєвим, який називався суддею. Інші – навпаки, вважали, що вставати перед тим судом не варто.
І вона не встала.
А відтак вирок – довгих сім років позбавлення волі...
Це ж яку мужність і величезну силу волі треба мати, щоб ось так узяти, плюнути на своє життя і не встати. А потім сісти в іншому місці. Надовго і без ніяких подальших перспектив. І витримати стільки бруду, знущань, принижень, скільки не витримав би жоден публічний політик.
Чимало її прихильників, у тому числі і з нашого району, думали, що це вже все – відбуде строк, вийде, поїде, і всі про неї поступово забудуть.
Але історія розсудила по-іншому. Пригадуєте, як перед президентськими виборами вона прилетіла до Харкова?
Маленька, шкутильгаюча, з низьким рейтингом, абсолютно без шансів перемогти на виборах.
Після виборів зайнялася реформуванням партії.
Їй не треба старіти. Бо її не можна уявити виваженою і компромісною. Інакше вона втратить себе. Хай такою і залишається – вічно молодою, зухвалою і відчайдушною. Іншою її уявити просто неможливо.
І якби вона встала в суді – її не стало б як політика.
Вона мобілізувалася. І далі буде тією щукою, яка не дасть жодному президенту в Україні спати спокійно. Компроміс з нею неможливий в принципі. Така вона людина, й іншою вже ніколи не буде. Вона знову у великій політиці. А тих кількох років ув’язнення сьогодні як і не було.
Борис ОХРІМЕНКО, депутат районної ради.
