Саме їй, матері-страдниці, матері-мучениці і Богородиці найбільше творів присвятив наш Кобзар, адже без неї немає ні поета, ні героя.
Чого тільки не пережили наші матері: і голод 1932-33 років, страшну війну 1946-47-х.
Вишукували щось їстівне в голодні роки, щоб врятувати своїх дітей, одержували «похоронки», ридали та в розпачі рвали на собі коси. Як не було важко, запрягали корів у плуг та орали поле, йдучи босими ногами за плугом. Вони не знали розкоші, все життя проходили у простих біленьких хусточках. Не відпочивали, навіть у вихідні.
…Спостерігаю за народними обранцями – прекрасною статтю. Випещені, в дорогому вбранні, з перснями на доглянутих руках, золотими прикрасами на шиях та вухах.
Який контраст! Йде четвертий рік жорстокої, підлої, підступної, брехливої війни з окупантом. Гинуть наші діти, повертаються зраненими фізично та морально. І наші сьогоднішні матері також у горі рвуть на собі волосся, довго носять чорний колір скорботи від таких втрат.
Чомусь війну й досі називають антитерористичною операцією (АТО). Ми втратили за три з лишком роки понад 10000 своїх дітей. І це операція? За аналогічний період у Другій світовій вже була звільнена від фашистів вся Україна.
Чи хоч одна мати-депутатка відправила на Схід свого сина? Були сини Луценка та Гриценка. Але де і скільки?
Нікому не бажаю горя і сліз, але якби хоч одна з них зчорніла від втрати своєї дитини, то швидко прийняли б рішення АТО назвати війною, а Росію – країною-агресором, загарбником.
Чому їхні сини не мерзнуть в окопах? Сидять по ресторанах, нічних клубах, барах, їздять у дорогих іномарках. Гризуть науку в закордонних вузах за рахунок мамів-депутаток, ігноруючи навчання в рідних закладах.
Як вони, владою виплекані матері, дивляться у вічі матерям, сини яких захищають нашу країну та спокій? Адже Батьківщина у нас одна і відповідальність за неї в усіх однакова. Чи ні?
Свій біль і злість перенесу на матерів депутатів-чоловіків.
Ці жінки доклали занадто багато зусиль саме у вихованні чесності й порядності у своїх дітях. У подяку за таку турботу, володіють сьогодні нафтовими свердловинами, палацами, несходимими лісовими масивами, корпораціями, заводами та іншим. Нічого, що цього всього в очі ні разу не бачили.
Між нашими матерями і між ними прірва, створена вседозволеністю, безкарністю, бездушністю, байдужістю, цинізмом та аморальністю володіючих владою.
Кожна мати хоче бачити у своїй дитині справжню, порядну людину. Чому ж ці риси десь зникли у синів державо - творців у такий непростий час?
…За два місяці ми будемо відзначати нав’язане нам чужинцями (ідея Клари Цеткін), жіноче свято. Воно так укоренилося, навіть Верховна Рада не може його вирвати з корінням. Але ж є в Україні День матері. Відзначається у травні. Воно проходить непомітно, тихо, без помпезності, як 8-го березня. На мою думку, це свято вище, значиміше. То чи не пора нам ламати традиції совітів і переходити на наші, українські свята? Розрекламувати, проводити відповідні заходи серед молоді.
Зрештою, зробити вихідним днем. Хто сьогодні зможе історично пояснити появу 8-го березня як свята? Ніхто! Тоді чому ми святкуємо чуже, ігноруючи рідне?
І в свята, і в будні я щиро вітаю всіх матерів, які заслуговують на це величне звання.
Здоров’я, жіночого родинного щастя, миру для нас усіх.
Низько схиляю перед вами свою голову і цілую натруджені руки.
Настасія ЖУРАВСЬКА.
с. Яланець-м. Трускавець.
вранці -2…-4° 
