А чи насправді залишаються їхні жителі віч-на-віч зі своїми проблемами? Побувавши у Чернятці, спробували вникнути у ситуацію.
Виконуючий обов'язки генерального директора господарства Олександр Іванович Года визнає: через те, що власними силами повиорювали всі поля, дещо припізнилися з оранкою людських городів. Але, щоб надалі не повторилося нічого подібного, інвестор придбав ще одного трактора К-700 і техніку, меншу за потужністю і габаритами, яку можна буде використовувати на присадибних ділянках.
Новими господарями тут взагалі чимало робиться, щоб ситуація покращувалася. Наприклад, останнім часом у механізованих загонах з'явилися ще два нових комбайни "Дон-1500" і тепер їх у господарстві вже чотири. Тож мали можливість зібрати урожай, а це майже 9 тисяч тонн зерна, теж власними силами. Причому, досушування кукурудзи проводили в основному у себе в господарстві. Тільки 500 тонн, побоюючись не встигнути, відтранспортували для цього в Джулинку.
Не шкодує коштів інвестор і на придбання мінеральних добрив й засобів хімічного захисту. Але чи не найважливіше у даній ситуації, що не залишаються поза його увагою працюючі. Наприклад, у цьому році діяла після євроремонту їдальня у механізованому загоні, завершується ремонт будинку механізатора.
Майже 180 працюючих налічується у цьому господарстві. І хоч молоде поповнення практично відсутнє, плинності, за словами О.І. Годи, теж немає останнім часом.
Олександр Швець працював на зернозбиральному комбайні навіть маючи вищу інженерну освіту. І в тому, кажуть, нічого дивного. У розвинутих країнах ніколи не призначать на керівну посаду людину, не випробувану низовими ланками.
Не менш приємно було чути від односельчан, що інвестор зацікавлений не тільки, як кажуть, хлібом єдиним і прибутками. 84 тисячі гривень, наприклад, було вкладено ним у цьому році в школу, придбано і встановлено за рахунок господарства газові конвектори у дитячий садок і медпункт. Таким чином, якщо дитячий садок раніше закривали на зиму, то тепер з’явилася можливість, щоб він функціонував круглий рік. В селі довелося також почути, що бажаючим навіть пропонується допомога у будівництві житла, щоб тільки люди залишалися на своїх місцях.
Керівництво господарством здійснюється в основному, як і при колишній системі організації виробництва. Залишили два механізованих загони, хоч могли б об’єднати в один, дві свиноферми, не стало тільки ферми ВРХ. Хоч дані підрозділи не такі вже і завеликі, все ж є робота. Сорок працюючих зайняті на місцевому насіннєвому заводі. Є в селі власний млин, пекарня, цегельний завод. Хоч деякі підрозділи і неприбуткові, від них все ж людям вигода.
Незважаючи на всі теперішні негаразди, частині населення вдається, як кажуть, знайти себе і в тих умовах, які є. Віктора Приходченка, наприклад, Станіслава Гриценка, Анатолія Швеця вважають і поважають, як одних із кращих серед механізаторів. А Олександр Хмарук, будучи завідуючим майстернею, у пікові періоди робіт бере участь там, де найсутужніше з робочою силою. А без Геннадія Сальникова, який запросто справляється з електромонтажними схемами будь-якої складності, взагалі не уявляють, як би обходилися.
Цілком закономірно, що ситуація була б ще сприятливішою, якби на перепоні не постала нерозбериха у ціновій політиці. Адже зерна мають повні склади, а ціни на нього такі, що у багатьох випадках навіть не покривають затрати на виробництво.
– Дали населенню, – розповідав О.І. Года, – по тонні зерна за орендовану землю, але того для повноцінного життя сімей надто мало. Сільське населення хотіло б, щоб ще й заробітна плата у селах була така, як у містах. Тоді вже точно не було б порожніх осель.
Чернятчани і хмарівчани пенсійного віку не можуть дочекатися, коли зможуть сповна скористатися пільгами, передбаченими для таких категорій населення, як вони. Наприклад, хоча б на безкоштовний проїзд в автобусах.
Павло КУШПЕЛА.
