Різні сьогодні підходи до організації сільськогосподарського виробництва, але у даному випадку два господарства – як два крила. В обох прагнуть домогтися вагомих кінцевих результатів і в обох керівники – Царюки. Батько і син.
Кажуть, як і виникають між ними суперечки, то тільки ділові. У вирішенні виробничих проблем Сергій Станіславович завжди намагається прислухатися до порад батька. А від того тільки користь, коли обоє узгоджують план дій.
Хоч про конкретні підсумки року вести мову ще рано, обидва керівники запевняють, що будуть господарства з прибутками. А значить, і люди будуть з хлібом і зарплатою, яка тут виплачується працівникам без затримки. В Сумівці хіба що соняшник видався урожайнішим від минулого року. В Кошаринцях теж вийшли на попередні показники.
– Тільки той нічого не має, хто нічого не робить, – завжди повчає Станіслав Павлович сина, коли тому доводиться вкрай важко. І саме така хліборобська наука дає в обох господарствах результати.
Причому, в прагненні до прибутків тут не впадають у крайнощі, а ставку роблять на зернові, зокрема на озиму пшеницю, яка радує врожаями.
Ще одне у Царюків правило, яке роками виправдовує себе – діяти спільно. Наприклад, у селах давно вже стало звичкою, коли сумівські механізми та люди працюють на кошаринецьких полях і навпаки. Головне для всіх – кінцевий результат, робота і зарплата, які в нинішніх умовах кризи набувають головного значення.
Коли мова зайшла про тваринництво, обидва висловилися так: «Хочете – пишіть, а не хочете – ні, але чи не занадто ми заглядаємося на оту Європу? Скуштувавши, наприклад, європейського молока з 1,4 відсотка жирності, дійшли висновку, що в себе не згодовували б такого навіть на фермах. Чи саме не від того, щоб легше було збувати таку продукцію, Україну почали «підганяти» під європейські стандарти і запевняти, що у нашому молоці, мовляв, одні тільки бактерії. Насправді молоко у нас виробляється з проблемами тільки тому, що така на нього цінова політика.
У Європі один літр його купили за 8 євро, то чому ж тоді у нас воно таке дешеве?».
Але і в умовах, коли в цьому році жодних дотацій селу, обидва господарства вижили і мають гарні результати. А що було б, якби ще продавали свою продукцію за європейськими цінами?
Сергій Станіславович також запевнив, що завершує рік з прибутками тільки завдяки тому, що радиться з батьком, як бути у тій чи іншій ситуації.
Виходить, дається таки взнаки батькова школа. Так як Станіслав Павлович намагається постійно іти в ногу з часом, то і Сергію Станіславовичу нема як тупцюватися на місці.
Розбіжності у поглядах, звичайно, бувають, бо стратегія одна, а тактика різна, але в кінцевому підсумку результати в обох селах майже однакові.
Аналізуючи ситуацію, не можна було не задати ще й таке запитання. Якщо світ іде на укрупнення господарств, то чи не може статися так, що Сумівка і Кошаринці об’єднаються? Та виявляється, що таке питання ще ні в кого не виникало, хоч у перспективі хто його знає. Інша справа – нові технології, які постійно на порядку денному. Та і про випробувані вже підходи до виробництва, завдячуючи досвіду роботи Станіслава Павловича, не забувають.
Тваринництва у Кошаринцях нема, але свинарство мають на меті розвивати. В Сумівці воно є, і збираються його розширювати. Адже через ціни на молоко на розвиток молочної галузі годі розраховувати.
У нас, запевняли обидва Царюки, в аграрному секторі взагалі краще, ніж у деяких країнах Європи. Але чомусь нам збувають енергонасичену техніку, а самі використовують недорогу, відомі нам МТЗ. На їхню думку, якби для наших виробників відкрити західний кордон – ми б закидали їх нашою, набагато кращою продукцією. І то неправда, що ми нібито боїмося Європи, швидше всього Європа остерігається нас.
– А ще перешкоджають у роботі палиці, які самі собі ставимо у колеса, – розповідали керівники. – Працюємо, наприклад, нібито на фіксованому податку. Насправді ж він зріс з 2005 року із 6,3 відсотка від нарахованої зарплати до 28, при загальному оподаткуванні 32. Дось так для сільського господарства ніяких пільг, то на додачу вже додумалися, щоб і з дотацій щось відраховувати до бюджету.
Але і в цій ситуації поля в обох селах засіваються, люди отримали по тонні зерна, а це до чотирьох відсотків до вартості зданого в оренду земельного паю, хоч рекомендовано до трьох.
Особливі погляди в обох і на проблему безробіття. Маючи відповідну техніку, могли б скоротити робочі місця давно, але часто навмисне шукають людям роботу, щоб їм легше було виживати. Обидва керівники однаково сприяють вирішенню соціальних проблем та загальносільських. І хоч своїх проблем у них теж вистачає, все ж про людей не забувають.
Ще однією рисою цих керівників є те, що обходяться без кредитів. Бо, щоб їх повертати, потрібно мати хоча б 50-відсоткову рентабельність, яка в нинішніх умовах є надто проблемною.
Ще одна з порад Станіслава Павловича молодим керівникам, щоб «горіли» роботою – тільки тоді буде віддача. І син, до речі, прагне господарювати саме так.
Хоч господарства, як і керівники, різні, характерною рисою для обох є те, що ніколи не ставлять за мету когось обійти, перегнати. Головне – щоб земля не пустувала, давала віддачу, і це їм вдається. Якщо в Сумівці у цьому році вал зерна більше трьох тисяч тонн, то в Кошаринцях – біля трьох тисяч, бо тут землі трохи менше.
Висівають в основному перспективні сорти, але з кукурудзою перестали «дружити».
Бо що від неї можна мати, коли тільки за посівну одиницю на гектар треба віддати 700 гривень. А ще ж за сушку за кожний тонновідсоток по 20 гривень. Те саме і з цукровими буряками. Навіть ріллю підготували, щоб їх вирощувати, а от чи будуть сіяти – ніякої гарантії.
Цікаво, що батько Станіслава Павловича у свій час теж мав землі і непогано господарював. Керівниками сільгосптовариств стали троє його синів, а п’ять років тому ще й Сергій Станіславович, тобто онук. І так вже співпало, що коли готувався цей матеріал, у Сергія Станіславовича народився син. Тож династія Царюків продовжуватиметься. А поки будуть такі керівники і господарства, які вони очолюють, Україні не страшна ніяка криза.
Павло КУШПЕЛА.
