Випробування буряківництвом

Не на жарт розсердилися на цю культуру у свій час і в Тирлівському сільгосппідприємстві, теж зробивши на один рік прогул з її посівом за всю багатолітню практику господарства. Хоч всі розуміли, що рано чи пізно, а повертатися до неї доведеться.
І ось вже у цьому році, розповів виконавчий директор А.Г. Христич, під цукристими у них знову зайнято 250 гектарів поля. На більшій площі у районі не ризикнув посіяти більше ніхто.
Не важко здогадатися, що зважилися на це завдяки тому, що інвестором тут Удицький цукровий завод.
Хтось же та повинен забезпечити підприємство сировиною.
Зона бурякосіяння тільки цього заводу в нинішньому році сягає тисячі гектарів, з яких найбільші площі у нашому районі. І ця культура займає великі площі у Тирлівці, Теофилівці, Серебрії. У Ставках цукрові буряки посіяли теж, але гібриди, з метою вивчити, як вони зарекомендують себе у нашій зоні.
Проте, навіть маючи зацікавленого у буряковиробництві інвестора, не обійшлося на початку весни без проблем. Насіннєвий матеріал, наприклад, було завезено із запізненням, тому посівні агрегати в його очікуванні змушені були навіть ночувати у полі. Щоб надолужити згаяний весною час, сіяти довелося вже впродовж всього світлового дня, поки було видно слід від маркера на ріллі. Це вже тепер можна з впевненістю зробити висновок, що механізатори Володимир Лялюк, Петро Білевич, Віктор Козачок, Олег Смілков та інші випробування буряківництвом після перерви витримали з честю. Володимир Лялюк, Віктор Теплицький, Олексій Шаргородський зуміли впоратися з внесенням гербіцидів. На підвезенні води до агрегату відзначився Володимир Плескатюк.
Дане господарство хоч не таке вже і завелике, у розпорядженні тутешніх хліборобів аж три зернозбиральних комбайни – два «Форшріти» і один «Дон-1500», підготовка до жнив яких завершується.
Тут зуміли зберегти тваринництво, тож реставрують одне з приміщень, щоб нарощувати поголів’я худоби.
Причому, не тільки ВРХ чи свиней, а й овець. Або чому б не займатися ще й бджільництвом, коли оптова ціна на мед сягнула вже 20-22 гривень за кілограм. Маючи у господарстві сотню бджолосімей, вкачали торік 2,5 тонни меду.
Досить цікавим у Тирлівці є підхід щодо придбання техніки, зокрема імпортного виробництва. Одним імпортним обприскувачем, наводили приклад, за день можна обробити до 150 гектарів поля.
Проте коштує він 400 тисяч гривень. Два обприскувачі нашого виробництва запросто впораються з цією ж роботою, проте коштують набагато дешевше, та й із запасними частинами до них набагато легше. Тож навіщо той імпорт?
А щодо буряківництва, то тут шкодували лише, що нема поки що дотацій на цю культуру.
Зважаючи, що на першому плані у кожному господарстві тепер економіка, і що на обліку кожна копійка, враховуються всі затрати і у Тирлівці.
В день нашого тут перебування косили люцерну на сіно та ще й мали намір його затюкувати. І це при тому, що перехідного запасу кормів тут стільки, що у цьому році можна було б їх взагалі не заготовляти. Але робиться це тільки з тією метою, щоб у наступному році площі, відведені під кормові культури, можна було використати під зернові.
Відрадно, що у Тирлівці позитивно вирішується ситуація із спеціалістами. Сергій Михайлович Богуцький, наприклад, головним агрономом тут вже четвертий рік і навіть встиг завести сім’ю, що є ознакою того, що залишиться він тут надовго. Випробування буряківництвом у цьому році для нього теж стане черговою сходинкою до утвердження як головного технолога полів.
Павло КУШПЕЛА.