На випасанні череди сім'я Драченків – Анатолій Іванович, Ніна Миколаївна та їхній син Віталій. Фото Руслана БАЙДАЛЮКА.
Пробую якось зав'язати розмову з сім’єю Драченків, яка того дня якраз цим і займалася.
Але правду кажуть, що як корови пасуться, дояться, так у пастухів і думки рояться.
– А випасання – хіба це не робота, не відповідальність, – одразу ж, як і варто було сподіватися, озвалася колишня доярка колгоспу із майже двадцятирічним стажем Ніна Миколаївна. – За чужим поголів'ям доводиться більше стежити, ніж за власним. Спасибі, що сільська рада хоч виділила пасовище.
Організовується ж випасання, як і належить, по ділянках. Поки худоба розкошує на одній з них, на іншій зелена маса знову піднімається. Причому, стежать за тим самі власники корів, а не чекають, поки те робитиме хтось з сільських керівників.
– На колгоспну роботу, бувало, хоч підвозили, та і чимало виробничих процесів на фермі було механізовано, – розмірковувала дана сім'я, – дома ж, якщо мати, наприклад, чотири корови, як от у них, то буває вгору глянути ніколи. Бувало, згадалися слова однієї з доярок в іншому селі, що помада на губах, пудра ще звечора на лиці, а руки вже спозарання повинні бути в молоці. Бо не встигнеш у пору подоїти, заготівельники молока не чекатимуть. А тоді вже і на пасовище худобу треба відправляти.
Та і це ще було б непогано, якби хоч ціна на оте молоко була. У даному випадку ніяк не можуть зрозуміти: чому літр молока коштує дешевше, ніж газованої води. Адже, щоб утримувати корову, потрібно он скільки наробитися – недоспати, витрачатися на корми. Але так у даному випадку і «тручають», як самі висловлюються, аж чотири корови. Адже дочка хоч заміжня, та син ще тільки одинадцятикласник. Хто має їм допомогти?. Спробуй в інший спосіб заощадити копійку, коли до банків повна недовіра, а вдома не складеш, бо «пожирає» інфляція.
Інша справа – порядок в організації випасання худоби.
Якщо навіть через певні обставини котрійсь із сімей немає можливості пасти, як підійде черга, то повинні на своє місце когось найняти.
Обходиться це гривень 40, чи 50 у день, що є теж одним з видів заробітку у цьому селі.
Тут навіть жартують, що може аж тоді розживемося, як у пастухи наймемося.
Насправді ж, порівнювали мої співрозмовники, вже навіть корови дечому навчилися. Додому самі дорогу знають, як і кожна свою кличку. Хазяйку свою теж впізнають. Виходить, що лише ми за он скільки років так і не зуміли впізнати хазяїна, який зумів би вивести сільське господарство, зокрема таку галузь, як тваринництво, із занепаду. Корови у даній череді навіть свій транспорт впізнають і підходять в обідню пору до машини, щоб їх подоїли. А люди з дипломами чомусь не можуть вивести із того безладу, у який завели галузь.
Суттєвою перевагою тутешніх приватних виробників молока є те, що у Джулинці діє чималий базар. Та чи кожний має час на ньому торгувати, каже Ніна Миколаївна.
У їхній сім’ї, наприклад, крім худоби, гектар городу лише біля хати. Та й доставити всю молочну продукцію на базар не просто. А де гарантія, що не доведеться її, не реалізувавши, везти назад. От і здають заготівельникам по ціні, яку ті дають.
Здавалося б, у Джулинці є базар, залізнична станція, через село курсують чимало автобусів, тож чи не легше було б зайнятися бізнесом на зразок «купив-продав», чи «привіз-відвіз», як це нині поширено. Однак тут, на відміну від деяких сіл, ще з діда-прадіда навчені щось виробляти. На відхідництво чи на поїздку на роботу, в ту ж Італію, теж не всі здатні, запевняло подружжя. У свій час Анатолій Іванович, глава сім'ї, вже пробував податися на заробітки у Київ, але більше, як на тиждень, розповідав, терпіння там у нього не вистачило.
Цікаво було дізнатися, як ставляться до такого життя, яким живуть батьки, їхні діти.
Відповідь Віталія – сина, була досить прямолінійною і несподіваною: – Той, хто не пас корови, не пройшов особисто низи виробництва, ніколи не стане справжньою людиною, – несподівано заявив він. І продовжував, що чимало хто з молодих людей вимірює тепер життя, благополуччя не розумом, а грішми. На щастя, все-таки не все ще у нас купляється і продається. Молодь, наприклад, із бідніших і багатших сімей прекрасно дружить між собою. А думки їй про те, що все в світі, мовляв, купляється і продається, часто нав’язують рідні батьки, старше оточення. Після такої «науки» дехто замість того, щоб самому виявляти якісь вольові якості, починає зосереджуватись тільки на багатстві та грошах. А для того, щоб все-таки спробувати відчути власну, як кажуть, точку опори, кожна молода людина навпаки повинна особисто відчути, де саме і якою ціною дається кусок хліба чи ковбаси. Тільки тоді вона впевненіше ітиме по життю.
Особисто Віталій вже відтепер обрав для себе журналістику і готується до цього ще з школи. Відчувалося, що його погляди на життя особисті і ніким не нав'язані. І що в тому поганого, наполягав він, що доводиться худобу пасти. Он, навів він приклад, і в народі кажуть, що навіть якщо і сніг впаде, пастух не пропаде. Нехай спробує перезимувати, прожити той, хто не робив нічого і нічим не запасся. Людина ж, яка трудиться, при цьому не має значення, де саме, виживе у будь-якій із ситуацій.
Павло КУШПЕЛА.
