У свій час він, як і його дружина-вінничанка Алла, здобували освіту у Вінницькому аграрному університеті. Ще студентами створили сім’ю.
Таким чином, Сергій став уже вінничанином і здавалося б, доля сама закинула його, як тепер кажуть, на вищий рівень, щоб розвивати торгівлю отією побутовою технікою в обласному центрі, де мали б бути кращими для цього можливості. Проте на сьогодні не стільки важливо, чому Сергій залишив свій бізнес, а набагато головнішим є те, що півтора роки тому започаткував новий – вирощувати свиней.
Особисто він пояснює це тим, що спочатку думав, що, займаючись свинарством, можна буде добре заробити.
Адже тонна зерна тоді, яке сім’єю вирощували більше як на двадцяти гектарах землі, коштувала тільки до 600 гривень. Тож зайнятися виробництвом свинини, згодовуючи його на власній фермі, сам Бог, як кажуть, велів.
Але поки вирішувалися організаційні питання, нарощувалося поголів’я, ситуація на ринку сільськогосподарської продукції різко помінялася. А відколи за тонну зерна почали давати до двох тисяч гривень, а закупівельні ціни на свинину залишилися на рівні 11 гривень за кілограм живої ваги, займатися ними взагалі стало невигідно.
Але Сергій не вірить, що так триватиме довго і продовжує займатися започаткованою ним справою, тим більше, що ціна на свинину почала зростати. Причому, даний бізнес переріс вже не тільки у сімейний, а і родинний. На свинофермі, де вже до двохсот свиней, трудиться він сам і його сестра Наталя з чоловіком Віктором. Батько Сергія, Василь Гуколович, колись столярував, мати Ганна Євгеніївна, працювала у рільничій бригаді, тепер же і вони на сімейній фермі. Щоб легше було вправлятися в полі, а також доставляти корми, придбали деяку техніку.
Чому свій бізнес, проживаючи в обласному центрі, та ще й у пору, коли молодь навпаки за будь-яку ціну прагне залишити село, започаткував саме у Баланівці, а не десь поближче до Вінниці? Сергій пояснює це тим, що викупивши розпайоване приміщення колишньої вівцеферми, а вірніше те, що від нього залишилося, мали хоч від чогось відштовхнутися, щоб стартувати.
Хоч сам він поки що буває у Баланівці тільки наїздами, бо і про сім’ю потрібно турбуватися, обов’язків не ділять, працюють разом і в полі, і доглядаючи за поголів’ям. Дружина Сергія Алла хоч і виросла в місті, чоловіка з його бізнесом тільки підтримує. Сільську працю вона розуміє, бо у свій час не раз допомагала своїй бабусі, яка жила в одному з сіл Тульчинського району.
І якщо шлюби дійсно вже, як кажуть, укладаються на небесах, хоч і там іноді дають маху, на цей раз все ж не помилилися. А вже коли виходила заміж сестра Сергія Наталя, то на отих небесах, видно, навіть перестарались.
Співпало так, що і в неї, і у її Віктора однакові прізвища – Різник.
Тож у Баланівці більшість про їхній бізнес каже тепер так: якби не Різник, вівчарник давно б вже зник, як позникали в окремих селах цілі комплекси.
На сьогодні родина Різників ніби на роздоріжжі, бо кому охота була б нароблятися, не маючи від того відповідної віддачі. Але з даною галуззю не збираються поривати. З одного боку сподіваються, що все-таки повинна врешті-решт змінитися цінова політика, а з іншого – подумують, щоб організувати ще й переробку свинини. Але на це потрібні теж неабиякі капіталовкладення, а їх ще не вистачає навіть, щоб повністю завершити реконструкцію вівчарника під свинарник. А тут ще й де гарантія, що понесені на це затрати окупляться, а якщо і окупляться, то коли?
Опрацьовується ними і ще один з варіантів, щоб поставляти свинину, яку вирощують без добавок, в одне з великих міст, де на таку завжди є попит і ціни вищі. Добре, що хоч ДКУ мають власну, на якій готують концкорми. Жаль лише, що воду поки що доводиться завозити, адже це також затрати.
Хоч починали практично з нуля, все ж обійшлися без кредитів. Для обробітку міжрядь іноді доводилося конструювати навіть саморобні знаряддя. Родина не проти, щоб взагалі перейти на сучасні технології виробництва свинини, але зробити це поки що неможливо знову ж таки через безгрошів’я.
Роботи на їхній фермі, звичайно, ще непочатий край. Та хочеться вірити, що зуміють все-таки здійснити родиною всі свої плани і задуми. От, щоб ще й держава хоч якимось чином підтримала.
Павло КУШПЕЛА
