– Нині в трьох населених пунктах громади мешкають майже 2100 громадян. Характерна її особливість – велика протяжність, та й загалом значна площа. На території сільської ради функціонують необхідні для забезпечення життєдіяльності заклади соціально-культурної сфери – дві загальноосвітні школи, три заклади культури, амбулаторія загальної практики – сімейної медицини і ФАП, дитячий садок та відділення поштового зв’язку. Але найголовніше – тут живуть прекрасні, трудолюбиві люди.
– Вікторе Миколайовичу, можливості органу місцевого самоврядування, звісно, не безмежні, але щоб ви виділили із того, що вдалося зробити для розвитку громади?
– За цих десять років, незважаючи на фінансові труднощі, все-таки, на мій погляд, дещо вдалося зробити, в основному на ентузіазмі, з мінімальними затратами коштів.
Так, у свій час сільськогосподарське товариство передало сільській раді дитсадок в Осіївці. Приміщення гарне, добротне, але опалювальна система повністю вийшла з ладу. Ми відновили, підтримуємо в доброму стані, в установі працює прекрасний колектив. Дошкільна освіта стала доступною для усіх дітей, а не лише батьків-працівників товариства. Дошкільнят з Малої Киріївки підвозили в осіївський дитсадок.
А торік, навіть в кризовий період, спромоглися відкрити на базі Малокиріївської ЗОШ І-ІІ ступенів філіал осіївського дошкільно-навчального закладу «Лелека». Нині там виховуються два десятки малят.
Батьки та діти дуже задоволені.
Доброю справою вважаю і відновлення вуличного освітлення в населених пунктах громади – нині в кожному куточку є ліхтарі, залишилося завершити ці роботи в селищі Партизанському (ліхтарі придбано, потрібен лічильник).
Деякі люди думали, що такого вже ніколи не буде, але завдяки ентузіазму, сприянню самих жителів вдалося це зробити. Добре було б ще й мати електрика, який слідкував би за цим.
Мешканці нашої громади роками мріяли про дорожнє сполучення Осіївки з селом Солгутово Гайворонського району Кіровоградської області, адже близько 600 метрів дорога не мала твердого покриття. В негоду вона перетворювалася в місиво, і проїхати машиною було практично неможливо. Ми толокою зуміли висипати щебеневою сумішшю, впорядкувати цю дорогу за сприяння депутата районної ради В.А. Головатюка, і тепер є непоганий шлях до Гайворона, до якого шість кілометрів. Окрім цього, провели ремонт деяких сільських доріг, де не можна було проїхати навіть кіньми.
На території громади п’ять кладовищ. Ще з 2002 року почали їх розчищати, впорядковувати, і тепер підтримуємо на них належний порядок. Особливо хочу відзначити жителів вулиці Бугової в Осіївці, які надзвичайно згуртовані, вболівають за спільну справу і дружно вирішують наявні проблеми. Торік також зробили поточний ремонт меморіалу загиблим воїнам в Осіївці. А ще відновили в лісі партизанські землянки, пофарбували обеліск, окультурили це місце.
– Не секрет, що в територіальній громаді давно назріла потреба у придбанні шкільного автобуса. Необхідно налагодити надійне автобусне сполучення і з райцентром. Є, мабуть, чимало й інших проблем. Чи не так?
– Шкільний автобус треба, адже в громаді потребують підвозу щонайменше два десятки дітей, заодно і дошкільнят підвозили б. Потрібно возити учнів і на змагання тощо. Однак придбання шкільного автобуса від нас не залежить.
Стосовно автобусного сполучення з райцентром. Це болюче питання піднімалося не раз, розглядалося навіть на засіданні постійної комісії районної ради. На сьогодні є домовленість з одним із підприємців, автобус ходить в базарні дні, а в перспективі, коли всі питання владнаються, сподіваємося, що ходитиме щодня.
Щодо газифікації чи електрифікації територіальної громади. Вивчаємо можливість електрифікації наших сіл, як це зроблено у сусідній Усті, прагнемо увійти в державну програму. Звісно, тут потрібна спонсорська допомога, адже навіть виготовлення проектно-кошторисної документації потребує значних коштів. Певні надії покладаємо і на газифікацію, адже це питання зрушилося.
– Щоб вирішувати ці та інші питання потрібні команда, скоординовані зусилля, співпраця.
– У нас в сільській раді 16 депутатів, які активні, допомагають у всьому. Співпрацюємо і з керівництвом сільгосптовариства, яке недавно змінилося. Інвестор вкладає кошти у розвиток громади, зокрема, за його допомогою замінено частину вікон у школі на сучасні. Сподіваємося на посильну допомогу і місцевих фермерських господарств. Але найголовніше – створення нових робочих місць, державна підтримка підприємництва на селі, що сприятиме розвитку територіальної громади.
– Не можна оминути і таке питання. Нещодавно на сторінках газети мати випускниці З.К. Тодоренко висловила свою думку з приводу прикрої ситуації на випускному вечорі. Тепер от до редакції надійшов лист вдови інваліда першої групи Великої Вітчизняної війни К.К. Гончар, в якому вона пише про те, що з боку місцевої влади недостатньо приділяється уваги ветеранам. Як ви це прокоментуєте?
– Не можу сказати, що я роблю все те, що хотів би зробити. Можливо, є якісь упущення. В обласній пресі прозвучало, що на проблеми матерів загиблих воїнів в Афганістані на місці ніхто не звертає уваги, хоча я, як сільський голова, часто зустрічався з ними, організував їм отримання в районі коштів на придбання дров. Більше того, за сприяння агролісу сільська рада додатково організувала доставку їм по шість складометрів дров, з транспортом допоміг депутат районної ради В.А. Головатюк. Тобто на місці була проведена відповідна робота, і мені було прикро читати той матеріал в газеті.
Зараз подібна ситуація з листом Катерини Ксенівни – вчительки, яка і мене навчала в молодших класах. Хіба в нас погано пройшло святкування Дня Перемоги? 8 травня проведено святковий концерт за участю вокально-інструментального ансамблю «Контингент», зал був переповнений.
Традиційні мітинги відбулися в Малій Киріївці і Осіївці з вітаннями учасників художньої самодіяльності. Напередодні я відвідав усіх учасників бойових дій і вдів, сім’ї загиблих воїнів-інтернаціоналістів. К.К. Гончар – учасник війни, вдова інваліда. Звісно, всім людям потрібна увага. Хата в хату зайти і привітати усіх я не міг.
Фактично, школярі, які завітали до неї, це і є своєрідне вітання від влади, адже їх організовувала дирекція школи, тобто державна установа.
Я вибачився перед Катериною Ксенівною, привітав її зі святом. Разом з тим мені було прикро, що така поважна людина опинилася в незручній ситуації, адже про написане вона зовсім нічого не знала. Мені здається, що її лист, записаний, так би мовити, з її слів дочкою – матір’ю директора школи, пов’язаний з попередньою публікацією в газеті про те, як в Осіївці було організовано проведення випускного вечора. Я не був ініціатором тієї статті, мене там було згадано, що я, як сільський голова, не стояв осторонь.
Дійсно, я зустрічався з педколективом, і ми обговорили цю ситуацію. Дирекції ЗОШ не варто шукати причини проблем школи у сільському голові, і пам’ятати, що головне завдання – виховання і навчання підростаючого покоління.
Погоджуюсь, в мене, моїй роботі є певні недоліки, але всім догодити неможливо.
Проблемні питання, на мою думку, потрібно вирішувати на місцях.
