Мудре слово керівника згуртувало колектив установи навколо спільної справи та об’єднало не тільки жителів Берізок, а й мешканців навколишніх сіл, які співпрацюють зі школою.
Розпочалася доброчинна з організації учнівських волонтерських загонів по мікрорайонах села під керівництвом педагогів. Односельчани відразу відгукнулися на пропозицію про необхідну допомогу.
До школи постійно йшли люди, які несли одяг (теплі шкарпетки, спідню білизну, рукавиці, бушлати, фуфайки), постільну білизну, ковдри тощо.
З власної городини – картоплі, цибулі, буряків, моркви, капусти, квасолі – готували борщові набори. Різноманітна консервація була придатна для споживання без спеціальної обробки (тушонка, паштет, сало, салати, компоти).
Особливе місце у волонтерській діяльності школи посіло приготування вареників. З лютого 2015 року започатковано гарну традицію – ліпити їх для воїнів АТО. Першу партію приготували працівники та учні школи. А вже наступної середи до акції долучилися батьки учнів, жителі села. Щоб приготувати начинку, працівники школи зранку чистили і варили більше семи відер картоплі.
Тісто починали замішувати об одинадцятій годині. Опівдні до шкільної їдальні сходилися місцеві жінки, які розкачували тісто, клали начинку та ліпили смачні вареники.
Жіночі руки втоми не знали: сім відер борошна вимісити – це не вдома вечерю приготувати! Найактивнішими тістомісами були Парасковія Дмитрівна Дідушко, Наталія Михайлівна Молодушко та Альона Анатоліївна Токмакова – матері учнів школи. Приходили на допомогу вчителька-пенсіонерка Олександра Тимофіївна Коваль та мати учасника АТО Оксана Богданівна Федорчук.
Постійними та незмінними учасниками виробничого процесу були Людмила Анатоліївна Дудніченко, мати учня Наталія Володимирівна Фурман та її сусідка Любов Степанівна Дроголь. Вікторія Анатоліївна Хмарук приносила олію, а також ліки та солодощі. Ці жінки проживають у Джулинці, але їх настільки захопила ідея допомоги, що вони не могли залишатися осторонь. Борошном забезпечували Віктор Васильович Кравець та Володимир Сергійович Дубина. Сало приносили небайдужі мешканці села.
Вареники ніколи не відправляли сирими – їх варили.
Каструль таких великих розмірів не вистачало, тому Н.В. Фурман організувала купівлю необхідного посуду. Відварені вареники змащували олією з цибулею, висипали холонути на столи, попередньо змащені олією та розтопленим салом.
Холодні вареники складали у ящики, вистелені харчовою плівкою. Зверху посипали смаженою цибулею та шкварками. У холодний період присмачували ще й тертим часником, який розтирав у макітрі директор школи.
То було особливе дійство, яке завжди супроводжувалося виконанням українських народних пісень. Матері проводили майстер-класи для своїх дочок та інших дівчат школи, а найменшим господиням було по три-чотири роки.
Вперше відправили 7 ящиків вареників, у наступні рази – по 12-13. Часто працювали допізна, а домашні справи відкладали заради високої мети.
Кілька разів виліпили по 17 ящиків, а це – півтора відра вареників у кожному! Страву готували та пакували під дбайливим наглядом директора школи, який особисто передавав готову продукцію, призначену для воїнів АТО, через волонтера Ігоря Климнюка.
Григорій ПОГОНЧИК, член Національної спілки журналістів України.
