Cьогодні вулиці Першотравнева і Шевченка є частиною Михайлівки. А колись це було окреме село Якубівка – з окремими приходом, церквою, господарством, сільською радою.
Спочатку в 1955 році об’єдналися колгоспи, а далі, у ході адмінреформи, ще й обидва населені пункти.
На ту пору, у 1957-му, тільки в Якубівці було 204 житлових будинки, у яких проживали 728 жителів. Село тоді розкинулося до самої межі з Голдашівкою та умовно було поділено на кутки.
Вулиця Шевченка мала таких аж три – «Куток», «Село» і «Поза городами», вулиця Першотравнева два – «Яр» та «Камчатка». Жителів цих територій так і називали – кутяни, селяни, ярові, камчатські. Вони мали у церкві та біля неї свої місця, дотримувалися цього, думаю, і при захороненні покійників.
На сьогодні ж про Якубівку навіть у Михайлівці можна почути не часто, бо не згадується, чомусь, назва села навіть у найменуваннях кутків. На «Поза городами» останні роки взагалі вже ніхто не живе. А на території «Села» і «Кутка» нараховується тільки 58 будинків із 104 жителями. Ще 28 осель із 58 мешканцями є на «Яру», а на «Камчатці» залишилася вже тільки одна господа, у якій самотньо мешкає Іван Фадейович Маланченко (на знімку).
Родом він з сім’ї Онисі та Фадея Маланченків, народився у 1932 році. Було у нього ще троє братів і сестра.
Батько загинув на фронті, залишивши матір з п’ятьма дітьми, тож у важкі роки виживали, як могли. Четверо – Варвара, Юхим, Танасій та Іван – все життя трудилися у місцевому господарстві, лише їхній брат Григорій, після служби в армії, знайшов свою долю поза межами рідного села. На сьогодні Іван і Танасій мешкають у Михайлівці.
Іван Фадейович згадував, як, створивши сім’ю, певний час був «приймаком».
Аж поки не купили з дружиною хату на «Камчатці». На ту пору там проживало сім родин із 32 жителями.
Хто назвав цей куток «Камчаткою», невідомо, але якщо глянути на карту півострова з такою назвою, то його контури майже схожі на контури Михайлівської «Камчатки».
Її жителі були дуже працьовиті і жили за рахунок своєї важкої праці, будучи досить авторитетними серед односельчан. А враховуючи їх кількість, мали ще й неабиякий вплив на вирішення тих чи інших питань громади на сходах села. Але згодом хтось із них міняв місце проживання, хтось відходив у інший світ, діти після школи і собі шукали своє місце в житті – так і настала пора, коли на «Камчатці» залишився тільки Іван Фадейович. Проживши тут 52 роки, торік, на Івана Купала, він відзначив своє 80-річчя.
З дружиною Ніною нажили трьох дітей, у яких давно власні сім’ї. До батька і на могилу матері навідуються, але на запитання, чи не збирається він до свого чада, Іван Фадейович відповідає: ні, і доживатиме віку лише у власній хаті.
Розповідаючи це, він підкладав дрова у грубку, і вогонь, який палахкотів, ніби додавав йому сил.
Дякував він листоноші Каті, яка не тільки приносить пенсію та сільські новини, а й при необхідності товари, які він замовляє. Гостює у нього часто і онук брата Юхима Андрій, який теж допомагає. А частіше від інших відвідує син Олександр.
Іван Фадейович жартує, що на роботі ввесь час був «старшим, куди пошлють».
Радіючи нагоді поспілкуватися, подумки повернувшись у молоді роки, згадав, коли «Камчатка» жила ще повноцінним життям – на кожному з подвір’їв були діти, а у домашньому господарстві – худоба. Зізнався навіть, що вдень працювали за трудодні, а вночі «трудилися» повністю на себе – за натур - оплату, адже навколо було поле.
Запросив він навідатися до нього весною, коли все цвіте і пахне, співають солов’ї, кують зозулі. Не знаєш навіть, жартував, до якої з них дослухатися, рахуючи, скільки ще залишилося жити. На «Камчатці», за його словами, справжній рай, бо ніде більше немає настільки чистого, цілющого повітря.
Навіть проживаючи у Михайлівці, зізнаюся, що на «Камчатці» не був років з п’ятнадцять. Тому у пам’яті і до сьогодні збереглися чепурненькі хати, охайні двори.
Та й господарі ніколи не були проти запросити на гостину.
Нині ж від побаченого защеміло під серцем, бо все позаростало бур’янами. Навіть дорога перетворилася вже на вузеньку стежину, ніби в джунглях. А починалося все з адмінреформи… На одній із хат бовванів комин з півником, яким колись тішилася малеча і питала, коли він заспіває. Біля димоходу виднілася макітра, у якій вже ніхто не затиратиме борщ, як не набере води з криниці, щоб вгамувати спрагу.
Коли проходив повз будинок Івана Фадейовича, помітив, як крізь вікно дивився господар двору, і на його обличчі не можна було не помітити сльози. Адже розумів, що попереду в нього знову самотні довгі зимові ночі, а тишу порушуватиме тільки гавкіт собак і завивання лисиць. I все ж він надіється, що з початком весни життя завирує знову.
Не порушила б тільки його ритм знову адміністративна реформа, яку очікуємо.
Попередньої не витримала Якубівка, а за цієї може не вціліти вже й Михайлівка. На думку Івана Фадейовича, чи не краще було б мати свій вибір, а не переймати те, що в інших державах.
Микола РУДИК, громадський кореспондент. с. Михайлівка.
