– У поле вийшли, як і зазвичай, із внесенням мінеральних добрив по мерзлоталому грунту. Своєчасно посіяли зернові культури ранньої групи – горох, ячмінь. Ще в кінці березня мали сіяти цукрові буряки, але через дощ довелося перенести посів на квітень.
Пальним і мастилами фермерське господарство забезпечене. Хоча кредитами не користуємося, насіння, засоби захисту рослин закупили у повному обсязі.
Хоч і непростою залишається ситуація, намагаємося працювати у нормальному режимі, але окремі моменти все-таки псують настрій.
Ми, сільгоспвиробники, не проти платити податки, але навіщо було робити так, щоб, наприклад, 20 відсотків відраховувати у державу, де залишається 15, а 5 відсотків повертається нам. Для чого такі подвійні стандарти, якщо можна було одразу встановити 15 відсотків, і всім було б усе зрозуміле. Хоч у верхах і заявляють, що податкове навантаження зменшується, насправді ж воно набагато більше. Тому закрадається підозра: робиться це навмисне, щоб холдинги знищили такі господарства, як наше.
Але якось по-особливому скаржитися не маємо права, бо на щось нарікати знайшлося б усім – від чиновників до простих працівників. Тепер усім нелегко. Через підвищення курсу долара враз біднішими стали всі у три рази.
Щоб хоч якось полегшити участь працюючих, у своєму господарстві індексуємо заробітну плату, підвищуємо її. Розуміємо, звичайно, що це тільки краплина у плані підвищення їхнього добробуту, тому у цьому році будемо вирощувати ще і цукрові буряки.
Адже кількість зерна при підвищенні орендної плати за землю збільшується, а не всім така його кількість треба. А от від мішка цукру не відмовиться ніхто.
За останні два роки зробили висновок: нормально поставитися до вирощування цієї культури, на ній можна ще й заробити. Передбачивши це, зберегли відповідний набір техніки. Якщо декого турбує, що у районі втрачено кадри буряководів, якими славилася Бершадщина, то з новими технологіями їх вирощуванням повинні займатися і нові люди. Сьогодні на формування густоти цукристих знайти кадри було б, напевне, великою проблемою.
Урожайність солодких коренів у 2015 році у нас становила 460 центнерів з гектара, позаторік – 800 цнт. Не домоглися запланованого урожаю торік лише через засуху.
Дехто чомусь вважає, що основною метою фермерів є заробити будь-якою ціною побільше. Насправді ж, це не зовсім так, доводиться наперед обмірковувати, як заощадити кожну копійку. Наприклад, коли тільки ціни на мінеральні добрива почали різко підвищуватися, а на зерно залишалися невисокими, ми одразу ж посіяли насіннєві ділянки гороху. У цьому ж році, щоб зекономити на внесенні мінеральних добрив під посів озимих, посіяли горох, який є найкращим попередником під них. Хоч сіяли для того, щоб зменшити витрати на доб рива, ще і цінова політика склалася така, що сіяти горох може бути більш вигідно, ніж сою. А якщо правильно вести сіво - зміну, то знаходиться у ній місце і під ріпак, і під соняшник. Тому відколи існує наше господарство, ми ніколи не відходили від традиційної сівозміни, і це виправдовувало себе. Якщо підведе одна з культур, то обов’язково виручить інша.
Ознакою наших успіхів, благополуччя можна вважати і допомогу, яку надаємо. I ремонт у конторі робиться, і на 60 тисяч гривень замінили 15 вікон у школі на металопластикові, щороку купуємо подарунки дітям, 50 тисяч гривень виділили на ремонт меморіального комплексу загиблим воїнам у селі. Хоч і сплачуємо податки, постійно допомагаємо сільській раді, допомогли зробити ямковий ремонт дороги у селі, де живемо.
Замінили на нові всі трактори, зібрали потужні комбайновий і автопарки. Тому й ідуть на роботу до нас люди, бо бачать, що дбаємо про покращення умов праці, підвищуємо заробітну плату. Тобто турбуємось постійно про наших працівників.
Якщо уряд поки що і не звертає уваги на такі господарства, як наше, то хотілося б, щоб хоч ніхто не заважав працювати. Як і обкладають нас податками, то нехай би це робилося більш прозоро. А то, наприклад, поділили затрати на рослинництво і тваринництво, а трактор у нас може працювати зранку на фермі, а потім – у полі. Це ж треба утримувати цілу бухгалтерію, щоб вести ці затрати, розділивши по галузях.
Маємо і свиноферму. Але якщо порівняти теперішні ціни на зерно і закупівельні на свинину, то таку ношу тепер, як кажуть, і важко нести, і шкода кинути. І знову ж таки, не з нашої вини. Є вже господарства, які взагалі відмовилися від цієї галузі.
Планували мати ще і дійне стадо: була державна програма, щоб закупити нетелей за кордоном. Але тепер проблема постає вже навіть не в нетелях. Дійшли до того, що знайти сьогодні оператора машинного доїння, мабуть, важче, ніж, скажімо, бармена чи ще когось.
Якщо хтось вважає, що гроші фермерам падають із неба, то нехай спробує і тоді дуже швидко переконається, що це не так. Щоб їх мати, треба добре все наперед рахувати і добре працювати.
