…Спогади, спогади… Шелестять педагогічні сторінки юнацьких літ. І смієшся, і сумуєш, і любиш безмежно, до щему в душі пригадуєш ті дні. І ніби самі з’являються в душі слова: Школо, моя рідна школо, Мріяв віддати і я їй найрідніші літа.
Мрія здійснилась: я став педагогом, Та доля круто змінила життя… Фізично прикутий до ліжка вже двадцять три роки, він одержав безцінний подарунок від Бога – поетичний талант. А це – ключ до повноцінного духовного життя. Гармонійно поєднуючи талант, працю розуму, душі і серця, силу волі, людяність і порядність, Василь Мойсейович перелив творчу наснагу в поезію.
Кілька років тому вийшла його перша книга «Благодатна злива», а недавно він закінчив роботу над новою, яка складається з поезій, написання яких потребує особливого вміння, – «Сонети».
Глибоко розуміючи долю матері Марії Корнилівни, батька Мойсея Григоровича, сестрички Ніни, племінниці Наталії, сім’ї брата Петра, учителів, друзів з Москви, Рівного, села Козинці Тростянецького району, односельчан, однокласників, творчої інтелігенції Бершадщини у своєму житті, Василь Мойсейович у віршах присвятив їм найніжніші, найтепліші, найдобріші слова вдячності за моральну та матеріальну підтримку. Відлуння безкорисливої доброти є джерелом натхнення, зігрівають серце поета, дарують йому радість життя, а читачам відкривають вершини людського духу і буття.
Поезія Василя Корнелюка прямує до людських сердець – Василь Мойсейович дбайливо, по краплиночці, мудро і талановито вибудовує свій неосяжний творчий світ.
Слово – це зірка життя. Як володієш словом, так і лунаєш у світі. А мова його поезії – чарівна, мелодійна, багата, чиста, як джерельна вода, пахне васильками, трояндами, звучить прекрасно і велично у філософських роздумах, ліричних відступах флориста.
Головний герой поезії Василя Мойсейовича – людина праці, велич її духу, багатство і краса душі. Захоплюють почуття любові поета до незалежної України, рідної Баланівки, рідного села, віра у всеперемагаюче майбуття свого народу. З якою любов’ю і захопленням пише він про мудрих пророків українського народу – Шевченка, Стуса!
Василю Мойсейовичу!
Хочемо звернутися до Вашої душі і і поселити в ній такі слова, щоб живили Вас довічно: Благородство душі – це вічна мудрість.
І так щодня. Йдіть всупереч байдужим.
У Вас є все, допоки є душа.
Згадайте: доля нас веде по колу, Душа є вічність, сила і краса!
Галина НЕВЕЛИЧКО, Тетяна КУЧАНСЬКА, громадські кореспонденти.
